Навіть не хочеться новорічних свят, знову доведеться зображати радість відкриваючи черговий невдалий подарунок від чоловіка

Те, що у чоловіка не надто добре з вибором подарунків, я зрозуміла вже після весілля. Мабуть, до нього він сидів на якомусь спеціальному сайті, де прямий списком було викладено, що дарувати дівчині в період побачень. Нічого екстраординарного там не було, стандартний цукерково-букетний набір.

Тоді я, дурна, ще засмучувалася, що у мого коханого немає фантазії на подарунки. Хотілося чогось менш стандартного, ніж цукерки, м’які іграшки, квіти та походи до ресторану. Домріялася, на свою голову. Після весілля чоловік, мабуть, не знайшов список “що дарувати дружині”, тому почав блищати своїм креативом.

Що він мені за три роки шлюбу лише не дарував. Жахливі духи, що пахнуть нафталіном, були. Набір посуду на дванадцять персон теж було, хоч у нас навіть із батьками та друзями стільки не набереться людей. Нижня білизна, яка знизу була маленька, а вгорі велика, проходили.

Кавомашину, хоча я ніколи не п’ю каву, і взагалі крім чаю та води нічого не п’ю, і він каву теж не п’є, до речі. Жахливі вульгарні сережки, які ще й вуха мало не по плечі відтягували. Набір косметики для іншого типу шкіри. Мені здається, що можу писати книгу “Сто і один невдалий подарунок дружині”.

Гірше стало, коли чоловік, не побачивши мого захоплення, вирішив дарувати “емоції”. Мені, людині з острахом висоти, він вирішив подарувати стрибок з парашутом. У той самий степ політ на повітряній кулі. Романтичні вихідні взимку у наметі у лісі ми теж проходили. Як і травневий сплав річкою, хоча я навіть плавати не вмію.

Було б зрозуміло, якби чоловік був скупий і намагався заощадити на подарунках, тому й дарував би всяку дурницю. Але він відвалював за них дуже пристойні гроші, а іноді й відверто непристойні.

Чого варті лише фіранки у вітальню за двадцять тисяч. Все під індивідуальний розмір, хороша тканина. Тільки колір жахливий і самі по собі вони виглядають огидно. Ні до чого у будинку не підходять, ото взагалі.

А чоловік пишався собою, адже цей подарунок він купив, почувши, що я розмовляла по телефону з мамою і скаржилася на жахливі фіранки в залі. Їх наш кіт свого часу сильно пошматував, а поміняти все руки не доходили. Ось у чоловіка вони й дійшли.

Це було саме після стрибка з парашутом, на який я тупо не пішла, передарувавши сертифікат своїй знебашеній подрузі. Зі мною тоді пряма істерика трапилася – як можна настільки не знати людину, з якою живеш.

Я кричала, що чоловік зовсім мене не слухає, адже я стільки разів згадувала про свою фобію. Ось чоловік, розумник мій золотий, зробив висновок, послухав і подарував те, що мені було потрібно – фіранки.

Я намагалася домовитися, щоб я скидала йому посилання, а він купував мені те, що я хочу. Чоловікові цей варіант не підійшов. Він заявив, що тоді жодного сюрпризу не буде, а без сюрпризу подарунок дарувати нецікаво.

– Це вже тоді не подарунок, а звичайна покупка, наче ти мені список у продуктовий написала, – пояснював чоловік.

Потім я вже говорила, що грець із нею, з покупкою, нехай краще дасть грошей, я сама куплю те, що мені потрібно. Але й тут чоловікові не сподобалося. Тож подарунок не запам’ятається.

– А ось уяви, що я завтра пoмру. Що тобі на згадку від мене лишиться? Гроші, які ти витратила? А так подивишся на подарунок і мене згадаєш.

Ох, тут навіть не посперечаєшся, його подарунки не забудеш, навіть якщо сильно постараєшся.

Я останнім часом навчилася зображати щиру радість від його подарунків, бо бачу, як його дуже засмучує, коли він намагається, вигадує, вибирає, а я з кислою міною приймаю. Останньою людиною себе у такі моменти відчуваю. Він же справді хотів, щоб мені сподобалося.

Ось незабаром новий рік, чоловік уже ходить із дуже хитрим виглядом, натякаючи, що приготував щось особливе. Я навіть боюся припустити, що саме. Репетирую перед дзеркалом щасливе обличчя, здивованим воно в мене буде в будь-якому випадку.