Чоловік вже пів року сидить вдома і нічого не робить так ще й пожалівся мамі на мене. – Не нагнітай, йому й так погано – заявила мені свекруха

П’ять місяців тому чоловік опинився без роботи. До цього йшов рік. Було зрозуміло, що після лoкдауну компанія закриється, але чоловік до останнього не хотів нічого шукати. Спочатку у нас було “не наводь паніку, зараз усім складно, але у нас справи кращі, ніж у багатьох”, а коли стало очевидно, що вже все, фініш, платівка змінилася на більш патетичну.

– Бігти, як щур з тонучого корабля? Я так не можу, три роки там працював. І взагалі може нам ще вдасться випливти.

Я втомилася повторювати одне й те саме, вирішила, що нехай все йде як іде, нехай чоловік сам носом ткнеться. Коли його таки звільнили у зв’язку із закриттям, я ледве стрималася, щоб не носитися по квартирі з криками “а я ж говорила”.

– Ну нічого. Зараз я тиждень відпочину, а потім приступлю до пошуку нової роботи, – вирішив чоловік і став щосили відпочивати.

Тобто у цей період відпочинку, який затягнувся на три тижні замість одного, він не займався нічим. Ні дитиною, ні домом, ні пошуком роботи. Він лежав та відпочивав. А я не втомлювалася. Чого мені

Усього лише встати о шостій ранку, зібратися самій, зібрати доньку, відвести її в садок, потім бігом на роботу, після роботи в садок за дочкою, потіс в магазин за продуктами, потім до плити, але спочатку потрібно помити посуд, який чоловік наскладав протягом дня.

Потімнагодувати вечерею сім’ю, помити посуд, позайматися з дитиною, покупати її, укласти спати і все. Далі я можу жити на втіху, якщо у чоловіка наступного дня є їжа. Інакше знову до плити.

Коли я зрозуміла, що сам чоловік із блаженного стану відпочинку повертатися не планує, я його поквапила. Сказала, що не наймалася тягнути у себе на шиї ще одну дитину, яка зовсім нічого не робить. Чоловік образився і став приносити якусь користь. Принаймні мив посуд і забирав доньку з садка. Хоч щось.

Роботу, за його словами, він також шукав. Але вона нічого не знаходилася. В одному місці зарплата маленька, в іншому відгуки погані і підозріла постійна плинність кадрів, третя далеко знаходиться і так далі. Причин було багато, але результат один – чоловік продовжував сидіти вдома.

Можливо, якби він узяв на себе все домашнє господарство, я б заплющила на це очі. Хоча мені ніколи не хотілося такої сім’], що чоловік — домогосподар, а я — здобувач. Але він узяв на себе дуже обмежене коло обов’язків і не прагнув робити більше.

Я вже почала йому говорити, щоб він йшов уже кудись працювати. Нехай і на невелику зарплату, але від цього користі буде більше, ніж від його сидіння вдома.

– Так, добре. Мені тридцять чотири роки, вища освіта, а я кур’єром піду працювати, – психував чоловік. – Мабуть, у твоїх очах я більше ні на що не здатний! Дякую за підтримку.

Мабуть, наші внутрішньосімейні конфлікти доходять і до свекрухи, бо вона мені тут нещодавно вирішила висловити за мою поведінку.

– Що ти його запиляла? Він шукає роботу, але зараз такий час, усім важко. Не нагнітай, йому й так зараз важко, ще й ти його вічно пиляєш! Йому потрібна підтримка! – заявила вона мені.

Тобто те, що я майже півроку одна тягну всю сім’ю, це не підтримка. Те, що я майже півроку терплю вдома чоловіка, який нічого не робить, це теж не підтримка. Мені, певне, треба транспарант написати на підтримку. Або як я маю діяти?

Мені здається, що нормальна людина за п’ять місяців уже щось би знайшла. Нормальному чоловікові просто було б соромно сидіти на шиї дружини, яка спочатку оре на роботі, а потім ще й удома. А чоловік нормально себе при цьому почуває, ще й мамі скаржитися вистачає совісті.

Після розмови зі свекрухою я не стала закочувати чоловікові скандал. Я дала йому тиждень, щоб знайти хоч якусь роботу, яка приноситиме хоч якісь гроші. Інакше буде розлучення.

Я не хочу, щоб моя дочка виросла в таких умовах і потім перейняла таку саму модель поведінки для своєї сім’ї. Та й мені зайвий баласт на шиї не потрібен. Нехай чоловік до мами йде, вона його із задоволенням підтримає, вона вже знає як.