Дала слабину, побоявшись віку. Продала квартиру, щоб з’їхатися з дочкою, і як же дарма я це зробила

Жила я собі у двокімнатній квартирі і жила б собі далі! Адже все було непогано. Дочка розлучилася, чоловік залишив їй квартиру, коли пішов до іншої жінки, не міг, щоб його дитина без житла залишилася. Ну і нехай би жили там, адже я на свою квартиру заробила сама, дочка до неї жодного стосунку не має.

Колись вона заговорила про те, що має право на частину квартири, де виросла, що їй заміж скоро виходити. Я була шокована її претензіями, але сваритися не стала. Ми чесно оцінили житлоплощу і я віддала їй її третину грошима.

Але вона одружилася, куплену собі кімнату обміняла на спільну з чоловіком квартиру, за ці роки і батька, чоловіка мого, не стало, а потім і дочка розлучилася.

Вік давав про себе знати. А як самотньо мені було в будинку, де кожен гвоздик був забитий чоловіком, скрізь він мені здавався. Загалом, поговорили ми з донькою, її дівчинці теж потрібна кімната. Продали мою двійку та її однушку та й з’їхалися до трикімнатної. Грошей ще й на ремонт чудовий вистачило. І на меблі. І лишилося ще трохи.

Здавалося б, навіть чужі люди в комуналках вміють чудово облаштуватись, домовитися про правила та щасливо жити, невже ми, рідні один одному, сваритимемося?

Але чомусь почалися конфлікти. Донька була завжди незадоволена, то я прибрала не так, то продукти не на її смак купила. Але при цьому наполягала, що я маю бути “на господарстві”, вона працює, гроші в сім’ю несе. Тільки ось не мені вона їх несе!

Вона псіхувала через розлучення, все доводила собі, що вродлива і затребувана. То в загул із подружками піде. То скандалить і доньку проклинає, мовляв, без неї було б легше вийти заміж. Та й до пляшки я її не привчала, а вона щодня вже розслаблятися почала.

Спробувала поговорити — у відповідь прилетіло, мовляв, сиди у своїй кімнаті, у чужі справи не смій лізти.

Дитиною займайся, продукти на свою пенсію купуй, бруд за ними вигрібай — і рот не відкрий навіть. Навіть прибиральниці зарплату одержують, а я їй приплачую. Щоби хамство вислуховувати?

А найприкріше, онука у матері тут же навчилася, що бабусі можна грубити.

І навіщо я лише переїхала? Навіть у сусідки не відсидишся, у старому будинку ми практично однією сім’єю в під’їзді жили. Нікому не пораджу з’їжджатися з дітьми, після того, як власних ресурсів не залишилося, ти для них авторитет втрачаєш відразу.