– Як ви так мало їжі привезли? Я ж вас із ночівлею кликала! І що ми, голодними, ляжемо спати? – запросила колега по роботі нашу сім’ю на дачу, але як же вона хитро придумала: з них дача, а все решту з нас.

Говорить мені моя колега по роботі:

– Слухай, запрошую тебе із сім’єю у ці вихідні на дачу. Поїмо шашликів, можна навіть на лижах покататися, там спортивна база в тому районі, лижі напрокат!

– Ой, добре, мої чоловіки засиділися зовсім. А погода справді шепоче!

– Ну круто. Тільки дача не наша, а тітки моєї, тому треба буде раніше приїхати, піч притопити, там ніхто не живе. З вас машина тоді, доїхати, мій все бурчить, що кожні свята має сухий закон. Загалом, маринуйте м’ясо, у вихідні їдемо.

Співробітники прислухалися, вона запевнила: всіх звозить поступово, але спальних місць там майже немає, великим колективом не зібратися.

Наступного дня після роботи я купила м’яса гарного два кілограми, замаринувала за нашим сімейним рецептом.

Набрала зелені різної та овочів, пляшку чудового портвейну, з ночівлею ж зібралися. Рибки гарної. Хліб з сиром на бутерброди. Замовила торт: діти будуть, та й самим солоденьким захочеться. Ну і ще по дрібниці чогось. Подумала, співробітниця ж теж із продуктами їде, тож вистачить нам їжі.

Вранці під’їхали, колега моя з чоловіком та дітьми на нас уже чекали біля під’їзду. Я здивувалась, що вони без речей, подумала, напередодні відвезли.

Посиділи ми добре, до обіду вже підсмажилося м’ясо. Здивувало лише, що на столі були лише наші продукти, співробітниця від себе на стіл тільки банку огірків із льоху дістала. На лижах вирішили йти завтра з ранку чи перед вечерею, якщо настрій буде.

Пообідали чудово, на свіжому повітрі апетит нагулюється махом. Я й не думала, що всі два кіло м’яса ми за один присіст зметемо. Але ж нас четверо дорослих і троє дітей! Тож і поїхали на нашому сімейному мікроавтобусі. Навіть торт обполовинили.

Я подумала, на вечерю їхні продукти будуть, але співробітниця мене відвела убік, питає:

– А це все? Я думала, бутерброди ми на сніданок залишимо, сир не стала витягувати навіть, а вечеряти чим будемо?

– Я навіть не знаю, але ми нічого не брали, — розгубилася я.

– Як нічого? Я ж вас із ночівлею кликала! І що ми, голодними, ляжемо спати?

Я отетеріла, запитала, а самі вони взагалі їсти не планували?

І вислухала: нас взагалі на дачу запросили. З них дача, з нас доставка та їжа, все слушно. Якби ми відпочивати поїхали на турбазу, з нас за оренду гроші взяли б.

Я згадала суму в чеку, подумала: на турбазі нас би в окремій кімнаті за символічні гроші чудово розмістили всіх трьох. Наступного разу так і зробимо.

Загалом, дали ми дітям на лижах покататися, з’їли бутерброди та поїхали додому без ночівлі. Спілкуємось по роботі, звісно. Але без колишньої приязні.