Чоловік мене порадував до ювілею: флакончик духів за 200 гривень. А мамі купив путівку на море просто так. Тут свекруха і показала справжнє обличчя

Знаєте, коли живеш 17 років разом, мимоволі починаєш вірити, що шлюб міцний, що пара не помилилася, обравши одне одного. Адже й у сім’ї у нас приємні стосунки. Може, ми й не сусальна картинка з майонезної реклами, але живемо мирно, один одного підтримуємо і головне — не заважаємо розвиватися.

Ми враховуємо один одного в планах, сварки миттєво виводяться на конструктив без затяжних докорів та розбирань. Загалом, все гаразд. Вже й донька майже випускниця, 15 виповнилося. І синок скоро до школи піде.

Живемо у трьохкімнатній квартирі, що була в мене ще до шлюбу, батьки бабусину віддали. Але Вова – чоловік рукастий, підтримує її у відмінному стані.

Останнім часом відчуваю холодок від нього, але хто за таку кількість років зберіг пристрасть, як у інституті? Були вже і спади, і злети. Мені 35 всього, хіба це вік? Поїде дочка вчитися, синок підросте, буде більше часу один на одного.

Ну а зараз ми бережемо ресурси і доньці відкладаємо, якщо на бюджет не пройде. Задумалися вже, треба синові квартиру купувати на майбутнє. Тож домовилися з чоловіком, у мій ювілей жодних ресторанів. Поїдемо на дачу, м’яса посмажимо. Близькі якщо захочуть — і туди приїдуть, а будь-кого нам не треба. Але він бубонів щось, мовляв, як без подарунка? Хоч натякни, що ти хочеш?

– Та ось духи якраз закінчилися, — кивнула я на улюблений флакончик Живанші.

– Так я не розуміюся, ти точно скажи, які!

Ну і що то за подарунок тоді? Зайди до парфумерного, там все понюхати можна, вибери, який на твою думку мені підійде, от і буде найкращий сюрприз. Там усі хороші, не помилишся.

Подарував мені чоловік флакончик “Красної Москви”, гривень так за 200. Не думала, що їх досі випускають, але він запевнив: у мами були в дитинстві, на них тоді всі полювали. Ось і знайшов мені раритет-вінтаж.

Але я подякувала, звісно, ​​навіть скористалася. Хай будуть, раз йому такі подобаються, можна потім у білизні розвести, як віддушку.

День народження у розпалі був, коли до мене свекруха підійшла.

– Тобі що, справді подобається ця старовина?

– Так, чоловік подарував.

– Ну, так я їх купила з сентиментальних міркувань, а потім понюхала — не ті вже, що раніше були. Хотіла викинути, а тут Вовка прийшов, сказав у тебе скінчились, тобі віддасть. Я думала, жартує, а ти справді користуєшся. І на тобі вони навіть звучать благородно, мені подобається.

– І мені подобається, – дипломатично запевнила я, – як подарунок чоловіка на ювілей – та й не сподобається?

Свекруха задумливо так подивилася на мене. Буркнула, мовляв, чи то дура я, чи мудра жінка…

А за 2 місяці на день народження їй чоловік приніс путівку. Справжню путівку на море у оксамитовий сезон. Це коли пекла вже немає, а вода ще тепла і фруктів повно.

Я застигла: літак теж ми оплачуватимемо, швидше за все. От і полетіла не одна десятка з бюджету, а в доньки навчання не за горами.

Вийшла подихати, до мене свекруха підходить:

Знаєш, я відкладала тут на чорний день. Бачу, час настав, поїхали на море разом? Я сходила зателефонувала, там буквально 200 доларів доплатити. Небагато, термін скоротимо з десяти днів до тижня. І я вже все доплатилал, раз сина дурнем виростила. Ну що я там сама робитиму?

Вдало я заміж вийшла. І з чоловіком непогано живемо, і золота свекруха.