Чоловік та свекруха на сімейній нараді дружно вирішили: грошей у будинку немає, працюватиму я. Мене радитись не покликали, я ж у декреті

Я мамою нещодавно стала, довго не наважувалася. А як зібралася — грім гримнув, лікарі розповіли, має бути резус-конфлікт. Але я була готова терпіти будь-що, аби народити хоч одного малюка. А вагітність все не наставала.

Я й до церкви. І кішок безпритульних годувала. І святими місцями їздила.

Не знаю, що допомогло, але вагітність виявилася справжнім подарунком: малюк успадкував мою групу крові! І доносила я його так легко, наче й не вагітна була.

Ця історія нас з чоловіком зблизила ще більше, адже ми довго один з одним удвох жили. Навіть упокорилися вже, що так і будемо лише вдвох, без дітей. І весь мій материнський інстинкт був направлений на чоловіка.

Прасувала сорочки. Готувала смачненьке. Вирішили з ним англійську вдвох вчити, весь час разом.

І свята влаштовували одне одному, і мандрували. Він так пишався мною,всім у приклад ставив.

Я думала, народиться малюк – ще ближче з ним станемо. Разом милуватися, як синок росте — хіба це не найбільше щастя? Я на дитину надивитися не можу, переціловую пальчики, балую. Знаю: якщо зараз не вкластися в його здоров’я, не створити йому сприятливі умови — відгукнеться пізніше. Потрібні і кольори яскраві, і чистота, і здорове харчування.

Спадкоємець теж намагається рости, хоча часом тривожить нас: то зубки ріжуться, то животик турбує. Але я завжди поряд: і в перший крок поряд була, і коли заговорив. Не можна пропускати ці миті.

Життя змінилося

Тепер ми відповідаємо не лише за себе. Маленький наш чоловічок без нас пропаде, тому я рішуче викреслила з життя найулюбленіші заняття: поганяти з чоловіком на мотоциклі, пробіжки по незнайомій місцевості.

Заборонила чоловікові й думати про стрибки на тарзанці, навіть їздимо ми тепер, як пенсіонери, строго за правилами.

– Подумай, — говорю чоловікові, — дитина від нас залежить, а я ще й від тебе, поки на роботу не вийшла. Ти відповідаєш за всіх. Хочеш гострих відчуттів – спробуй збільшити дохід. Нудно не буде.
Я взагалі без претензій, можу жити і скромно. Морквина та яблука теж корисні, не лише ананаси та хамон.

Але все одно неприємно здивувалася: поки я орала на роботі, чоловік із задоволенням витрачав гроші, а тепер і не намагається збільшити прибуток хоч трохи.

Ні кваліфікацію підвищити, ні підробіток знайти — не його справа. Та ще свекруха йому у вуха співає, мовляв, я на голову їхній родині сіла і дитину нагромадила. Вона в декреті всього півроку і побула, а я вже півтора прохолоджуюся.

Я в шоці, чесно кажучи.

Не знаю, як я взагалі їх привчила до своїх грошей: раніше не шкодувала на подарунки та покупки. А тепер усі мої урізані декретні витрачаю на малюка. Чоловік різниці взагалі не бачить, у нього так само чисто вдома, так само смачно на столі. Тільки мандрувати перестали, та й то тимчасово. Ну, мотоцикл він продав, хіба це горе?

Я не прошу його навіть з малюком сидіти, то з ним скрізь і бігаю, і в поліклініку, і у справах. Але раптово свекруха почала відвідувати нас. Співає мені у вуха: треба сина частіше одного залишати. Навіщо продовжую годувати йому вже півтора року? Потрібно відучувати від мами.

Але чого його від мами відучувати? Я в декреті, але встигаю все робити сама, ще й підробляти примудряюся онлайн. А свекруха знову за своє: у ясла йому давно час. Готова сама відводити і до себе забирати, нехай у бабусі ночує. А мені на роботу треба, у сім’ї грошей не стало зовсім.

Але навіщо їм, щоб я не годувала та фактично передала дитину бабусі? У мене відчуття, що вони задумали щось і не в грошах справа.