Новорічний подарунок для доньки від першого шлюбу чоловік купив, а на нашій вирішив заощадити. Говорить, що з грошима важко

Ми із чоловіком у шлюбі вже дев’ять років, у нас є семирічна донька. Також чоловік має ще одну дитину – доньку Вероніку від першого шлюбу, їй зараз дванадцять років. Вона живе з мамою та вітчимом, до якого ця мама свого часу пішла від чоловіка. Але чоловік із дочкою підтримує стосунки, займається розвитком дитини, платить аліменти та дарує подарунки.

Я проти їхнього спілкування не була. Навпаки, вважала, та й вважаю досі, що в цьому питанні чоловік чинить правильно. Дитина не винна у розлученні батьків і має право на нормальне спілкування і з татом, і з мамою.

Із нашою дочкою Вероніка теж спілкується. Дівчатка нормально сприймають, що вони сестри та за увагу батька не змагаються. Та раніше й приводів цього не було. Обидві дівчинки отримували однакові за вартістю подарунки, відповідно до свого віку та інтересів.

Про Вероніку я нічого поганого сказати не можу. Спочатку я дуже напружувалася, коли чоловік сказав, що його дочка періодично гостюватиме у нас. Скільки історій є, що дочка не сприймає нову дружину батька та тріпає їй нерви. Але в нас все, дякувати Богу, обійшлося. Ми з Нікою порозумілися.

Аліменти та інші витрати на утримання другої доньки по нашому бюджеті раніше не били. Чоловік заробляв добре, у нас своє житло є, та й я теж працюю, хоч і отримую менше чоловіка. Але фінансів вистачало, хоч грошима ми й не розкидалися.

Але цього літа чоловік втратив роботу, а нову з таким самим заробітком не знайшов. Вдома він майже не сидів, на нове місце вийшов уже через два тижні, але продовжував шукати кращий варіант, тому що нинішня зарплата була істотно нижчою за його колишню. Поки що це не вдалося.

Не скажу, що для нас його звільнення обернулося фінансовою прірвою, але скоротити витрати і в чомусь утиснутись нам довелося. Дітей це теж торкнулося, але дівчатка вже цілком дорослі, щоб зрозуміти, що грошей немає, і частину розваг доведеться скоротити.

До нового року ми завжди купували дівчаткам хороші подарунки, це свято одне з головних на рік. Але цього разу вийшло так, що грошей на подарунки не було зовсім. У листопаді серйозно зламалася машина і її довелося терміново лагодити, а ремонт влетів у дуже пристойну суму, яку ми не планували.

Без машини нам також не можна. Чоловікові часто доводиться їздити по роботі, та й до літніх батьків у передмістя треба їздити. Тому питання лагодити або не лагодити машину навіть не стояло.

– Ну, доведеться пояснити дівчаткам, що цього року вони будуть без подарунків, – похмуро резюмував чоловік, коли ми підбили фінанси. Картина вийшла невтішною.

Самі ми без подарунків якось переживемо, а от за дітей було прикро. Але нічого не вдієш. Щойно налагодиться ситуація, будуть їм подарунки. Я поговорила з нашою дочкою, чоловік із Веронікою. Обидві засмутилися, звичайно, але істерик не закочували, по підлозі не каталися і сліз не лили.

Ми з чоловіком вирішили, що солодкі подарунки все одно купимо. Але виявилося, що чоловік вирішив увімкнути економії лише для нашої доньки. А Вероніці подарунок він таки купив.

Коробку я знайшла глибоко захованою на антресолях. Зазвичай я туди не залазю, мені з моїм зростом дуже незручно, та й робити там нічого. Але цього разу потреба виникла. Колега попросила подивитися, чи залишилися у мене дитсадкові новорічні сукні на дівчинку. А то ранки йдуть, а купувати зараз нове плаття в неї немає можливості.

Саме пошуки суконь і привели мене на антресолі. І сукні я знайшла, і прихований подарунок – планшет, який і просила Вероніка на новий рік вже давно. У мене до чоловіка виникло стільки запитань…

Він спочатку відпирався, потім дорікав, що я лізу, куди не слід, а потім пояснив свій вчинок.

– Ось наша дочка росте у сім’ї, де її люблять. А Ніка там у себе, як прийомна. Мати її та вітчим тільки їхній спільній дитині час приділяють, а на Ніку вже забили. Їй дуже важко, я не хочу, щоб вона думала, ніби я теж на неї забив. Ось вирішив зробити їй подарунок, порадувати.

Якась логіка, звісно, ​​у його словах простежується. Але так все одно не робиться. Тепер виникає відчуття, що це наша дочка прийомна, обійдеться і кульком цукерок.

З чоловіком посварилися. Він вважає, що він має рацію, я, відповідно, що ні. Сказала, що він має купити дочці подарунок. Він скаржиться, що грошей зовсім немає, але на подарунок для Ніки він знайшов. От нехай тепер і на подарунок нашій дитині знайде.