Втомилася від самотності за 15 років, але від співжиття втомилася за пару тижнів. Розповідаю, чому розлучилася з чоловіком

Мені зараз 55 років. Я не відчуваю себе старою чи якоюсь неправильною, що одна, не соромлюся цього. В 39 помер коханий чоловік і я не хотіла нікого поруч. Ніхто не мав займати місце дорогої людини, тож я зосередилася на його продовженні, дітях.

Ми побралися рано. На той трагічний момент синам було 20 та 17 років. Старший більш відповідальний, тому одразу перевівся до рідного міста, щоб бути поруч, а ось молодший через два роки вступив до вишу своєї мрії у столиці, а потім знайшов спосіб продовжити навчання у Німеччині.

Я не заперечувала, на той час я вже прийшла до тями. Старший був під боком, але вже з’їхався з коханою дівчиною, потім вони побралися і залишилися жити у її квартирі.

А мені почали натякати, що настав час би про особисте життя подумати, 43 роки ще не вік себе ховати.

Але я налаштована була спершу пожити сама, коли ніхто не смикає, потім мені й не подобався ніхто… І тільки через десять років, у 50 я раптом задумалася: онуки будуть, але невже самій мені більше не буде з ким поговорити до душі? Не полежати в обнімку перед телевізором? Не покласти голову на сильне плече? Що я як сич сиджу сама?

Почала вибиратися з дому, то до басейну, то до парку, записалася з собакою на курси дресирування, і зустріла таки симпатичного чоловіка. Він теж був налаштований не сидіти на самоті.

Ми деякий час спілкувалися за інтересами, обоє любимо готувати. Прогулювалися парком з моїм собакою. А потім він раптом сказав:

А що дарма час гаяти? Скільки нам його лишилося? Ну і безглуздо правда на побачення бігати в 55 років, це правда.

Вирішили пожити разом, подивитись. Мені було в радість все, і навіть шкарпетки йому прати.

Щастя було разом вечерю готувати, я котлети смажу, він уже пюре організував. Та тільки поступово шок накопичувався:

Я живу за робочим графіком, він удома цілими днями, встиг вийти на пенсію. Підробляє “чоловіком на годину”, але ці замовлення не щодня бувають. Ось і заростає моя квартирка його шкарпетками, брудними майками.

З холодильника він під’їдає все. Готувати вміє, тож зникають навіть ті продукти, що сини не чіпали. Я хочу вечеряти одразу після роботи, але все з’їдено.

– Ну що за проблема, давай сходимо за продуктами і швиденько приготуємо!

Навчилася мовчки заходити в магазин після роботи, але що з прибиранням робити?

– Як що? Баба у домі ти? Ось і роби що потрібно.

А потім заявив, я одна в трьохкімнатній квартирі сиджу, а він гість, ні кута свого, нічого. Була б його квартира, він би з ремонтом розстарався, все під себе зробив… Але у свою не кличе, здає… От би цю на нас двох переоформити…

Виставила, звісно. Сама ремонт зроблю. Як мені потрібно.