Сестра біситься, що мої діти в новому одязі, а її ні. Вирішила взагалі не спілкуватися, щоб вони не комплексували
Моя сестра – фанатка традиційної моделі сім’ї. Такої, знаєте, де чоловік розривається на трьох роботах, а дружина мете підлогу спідницею, надихає його стати мільйонером та народжує дітей. Як на мене, особлива манія величі, тільки санітарів не витсачає.
Якщо чоловік все життя мріяв поратися в двигунах і порається в них вправно і самозабутньо, керувати бізнесом для нього жахливий сон – нехай хоч три спідниці дружина відразу надягає. Чоловік просто не може збільшити добу, щоб виконати ще одне замовлення.
У мене завжди був інший підхід, я маю бути впевнена: навіть якщо світ перевернеться, мої діти не голодуватимуть. Тому я добре вчилася і шукала пристойну роботу. Чоловік із гарним доходом — чудово, немає його — не пропадемо. Але з чоловіком, звичайно, все стає кращим.
Ідею сестри “у моїх дітей має бути все, що вони захочуть” я теж не схвалюю. Діти мають і волю в собі виховувати, і вміти бути вдячними. Але цього я в племінниках щось не бачу.
Наші малюки приблизно ровесники, але я бачила: сім’ї сестри доводиться важкувато. Поки вона сиділа у декреті, я намагалася її підтримати. Купуючи одяг своїм малюкам, прихоплювала такий самий і для її дітей, купила набір качечок — і в сім’ї сестри нехай такий же буде.
Але мої діти вивчили слово “дякую” практично після слова “мама”, а ось Настя не розуміє, навіщо.
– Хіба ж ми не зобов’язані своїм дітям все краще давати? З чого дякувати?
Ми зобов’язані давати їм необхідне, – заперечую я, – найкраще давати це наша добра воля.
Нещодавно ми сім’єю з’їздили купити діткам дещо для зими: по ватрушці взяли дитячій, снігокат старшому та оновили їм зимові комбінезони, дуже вдало нарвались на пристойну знижку. Ну і по дрібниці набрали трикотажного: рукавички, шапочки, теплі шкарпетки із посиленою п’ятою. Я і племінникам прихопила такі ж комплекти трикотажу та по ватрушці.
Заїхали до Насті, подарували подарунки. Вона примружилася, оцінила нові комбінезони.
– А ось у моїх ще торішні, доношують… Треба також нові брати, бо вони на гірці будуть, як бідні родичі.
Я простягла сестрі знижкову картку в магазин:
– Їдь прямо завтра. Мало того, що знижки, та ще й бонуси наші спишуть, а то пристойна сума так пропаде. Тобі взагалі недорого вийде.
Натяк її я зрозуміла, звичайно, але щось вона розласувала на подарунки, а “дякую” від її дітей так і не прозвучало. Але від карти сестра відмовилася, мовляв, вони не люблять цей магазин і ніколи нічого там не взяли б.
Вдома чоловік вибухнув:
– Нічого б не взяли? Щось не відмовлялися вони ні від шапок, ні від санок, що ми того разу привозили, носять і футболки, і кросівки… Знахабніла Настя, з чого ми її дітей одягати повинні Віталій нормально заробляє, якщо за брендами не ганятися, на все вистачить.
- Та гаразд тобі, вона ж не сказала, мовляв, купуй ти…
Але Настя вже наступного дня зателефонувала і діловим холодним тоном запитала:
– То ти коли нам комбінезони привезеш? Скільки дітям удома сидіти, чи я їх у старих вигулювати маю?
– Настя, у тебе молодшому три вже, настав час самій заробляти на комбінезони.
Відповідь пролунала негайно. Виявляється, я поділяю дітей, змушую племінників в обносках ходити. І вона більше не бачить сенсу нам спілкуватися, поки її діти гірше одягнені. Щоб не засмучувати.
Що ж, подарунки до нового року можна не купувати, мабуть, а там час покаже.
