Наші майбутні свати і чути про мене з дружиною не бажають. А все через те, що ми вирішили купити синові квартиру раніше весілля

Ми люди не молоді, нам уже по 55 із дружиною. Але так склалося, що тільки одного сина виростили.

Ми сина виховували як хорошу та порядну людину. Хотіли забезпечити старт, вкладалися й у навчання йому, і вчився він добре.

Виховували правильно: при всіх можливостях він не виріс пташеням з вічно роззявленим дзьобом. Навчився і вдячним бути, і цінувати те, що є. Вже під час навчання почав підробляти, зараз у нього одразу кілька проектів, тож ми впевнені: і сам не пропаде, і нас у біді не покине.

Живемо ми в нашій трьохкімнатній квартирі, всі зайняті справою, один одному не заважаємо. Щоб сваритись — у житті такого не було. Але як син почав із Тамарою зустрічатися, так ми вирішили йому окрему квартиру купити. У пари явно справа до весілля йшла.

А тут і майбутні свати почали натякати, непогано б уже знайомство звести.

Виявилися вони непоганими, але безцеремонними. Ми завжди синові допомагали делікатно, на його прохання, щоб він і сам подумав, що від себе може вкласти, запропонувати.

А ось батьки Тамари впевнені були: дітям допомагати треба мало не насильно, але самі ні можливостей не мали, ні бажанням себе ущемити. Тільки про одне твердили: потрібна квартира їм у центрі, у найкращому районі та в новобудові.

Наших фінансів вистачало на скромну хрущовку, але всі з чогось починають. Маючи її, можна здати та влізти в іпотеку, вже буде чим виплачувати. Але свати так стали нагнітати, що ми вирішили купити її заздалегідь і оформити тільки на сина.

Ось вони й не спілкуються з того часу. Адже вирішили, що їхня допомога — це нам пояснити, яку квартиру купувати та на кого оформляти. Подивимося тепер, що від самої Томи чекати, довіри в нас поменшало, може, й весілля не буде.