Відмовилася сидіти з онуком. Я вже занадто стара, щоб мене вичитували, як дівчисько

Взагалі, я давно змирилася, що у сватів є онук, а в мене його немає. Тобто він існує, але бачу я його раз на рік – на день народження. В інший час у доступі до дитини мені відмовлено.

Зі Сніжаною, дружиною мого сина, у мене немає взагалі жодних стосунків. Вона сама так захотіла, з першого дня сімейного життя показуючи, що вона має свою маму, а зі мною вона спілкуватися не хоче.

Ну, так і я не рвалася з нею комунікувати. От буду я ще бігати навприсядки перед мокроносим дівчиськом! Робити мені більше нема чого.

Син у гості приїжджає рідко, але все-таки. Через нього я передаю привіти його дружині та подарунки з нагоди нового року, восьмого березня та дня народження. Тримаю лице, так би мовити. Вона чинить так само.

Я думала, що наші стосунки якось зміняться після народження онука, бо молодій мамі допомога не буде зайвою, але не знадобилося. На підхваті була й молодша сестра Сніжани та її мама. Мені не знайшлося місця.

Я потикалася зі своєю допомогою, отримала пару разів від воріт поворот, а потім вирішила, що треба ситуацію відпустити. Образливо, звичайно, не приховую, але й у мене гордість є. Коли мені прямим текстом кажуть, що я тут не до місця, я не нав’язуватимуся.

Просто я почала через сина передавати ще й для онука подарунки. А щороку на день народження мене звали приїхати особисто. Я не відмовлялася та приїжджала.

Мені не подобалося те, що я бачила. Онукові було дозволено все, ні про яке виховання не йшлося. Він міг кидатися їжею, кусатися, плюватися, стояти на голові, а невістка та її рідня тільки розчулювалися. Це я не про малюка говорю, а про чотирирічну дитину, якщо що.

Саме коли онукові було чотири роки, мені довірили з ним посидіти. Просто у сестри Сніжани були заліки, мама у лікарні лежала, а їй з роботи було відпроситись неможливо. Отут про мене і згадали.
Я погодилася, навіть зраділа можливості поспілкуватися з онуком без пильного ока невістки та її рідні. Але спілкування не задалося якось одразу.

Дитині не сподобалося, що я не підриваюся по першому його писку і не біжу виконувати забаганки. Мультики йому включила не ті, їжу дала не ту, не побігла до нього, коли він бився в істериці на килимі.

У результаті дитина взяла свій телефон і пішла скаржитися мамі. Дзвонити вони його навчили, значить, а як поводитися треба – то не обов’язково, мабуть.

Невістка прилетіла вже за півгодини. Зла, розпатлана. Наговорила мені купу гидот, згрібла в оберемок своє диво і вирушила додому. Я навіть слова не встигла сказати.

Натомість висловила все синові. І що вихованням дитини непогано б зайнятися йому, а не тому бабячому дивізіону, що в нього квартирі майже цілодобово. І що своїй дружині міг би пояснити, як треба розмовляти з його мамою.

Я нічого страшного не зробила. Не включила якісь мультики і відмовилася годувати дитину картоплею фрі, а звичайна смажена його довела до істерики.

Син за дружину вибачився, а потім ми тему закрили. З того часу мене не просили сидіти з онуком. Я його взагалі не бачила цілий рік, поки син із невісткою не зібралися на відпочинок.

За цей рік у молодшої сестри невістки народилася своя дитина, тому вся увага бабусі переключилася на нового онука. Зі старшим вона сиділа все рідше.

А тут молодь зібралася з’їздити з друзями на море, але дитина в концепт відпустки не входила. Тому раптом згадали, що він має ще одну бабусю, яка буде в захваті від перспективи з ним посидіти.

Я приїхала до сина, подивилася на онука, послухала, як невістка менторським тоном зачитує мені обов’язки, попила чай і поїхала додому. Поведінка дитини кращою не стала, розуму у невістки не побільшало, тільки нахабства.

Я відмовилася сидіти з онуком. Не гідна я такої великої честі.  Невістка в обуренні, її мама теж уся здивована. Тільки син мовчить, знає, чому я так роблю.