Зараз вся молодь думає лише про себе? Дочка знаходить будь-які причини, аби не їздити на дачу та не допомагати на городі. Якщо і приїжджає, то робить все тяп-ляп

Віка постійно вигадує причини, щоб не їздити на дачу – то в неї завал на роботі, то вона захворіла і не хоче заразити мене, то їй треба телефон ремонтувати. І так до безкінечності. А коли таки приїжджає, то виконує доручення з виглядом великого позичення.

Але мені потім доводиться все доробляти. Хоча я знаю, що Віка може ідеально доглядати посадки – до цього я привчала її з дитинства. Тим більше, немає нічого складного у поливі та прополюванні. У неї ж вічно – там сухо, тут води перелито, десь бур’яни залишились недоторканими. Як підліток їй Богу. Тим часом доньці вже 25 років – має бути голова на плечах.

На всі мої прохання зробити свою роботу як належить, вона відповідає, що втомилася на роботі і хоче прогулятися лісом, поплавати в ставку, а не на грядках горбатися. От і доводиться мені все виправляти. Чоловік мені теж допомагає в міру сил та можливостей, але він працює, як і Віка. Проте не скаржиться.

Взагалі, щиро не розумію тих, хто засаджує свої ділянки газонною травою, квітами, і прохолоджується безперервно. Навіщо їм дача? Їздили б до будинків відпочинку, якщо не хочеться себе нічим турбувати. Як з’ясувалося, дочка теж мріє про лінивий відпочинок у вільний час.

Так, основні роботи виконую сама, але невже Віці так важко допомогти? Я не прошу її поле орати. У нас звичайні шість соток. До того ж, вона потім не відмовляється від частини врожаю. Бере всі овочі, фрукти, заходи, які їй даю, хоч і каже, що може все купити на ринку. Але ж там легко нарватися на якусь гниль або залишити всю свою зарплату!

-Мамо, так ти залиши кілька грядок чисто для душі. Навіщо всю ділянку загоюватися? Тоді й моя допомога не буде потрібна.

А я не можу. Це все одно доведеться харчуватися магазинною отрутою. От і працюю. І не сказати, що цілими днями пропадаю на грядках. Коли зроблю всі справи, можу зайти до сусідок побалакати, сходити на ставок чи в ліс за грибами. Іноді з чоловіком смажимо шашлики чи рибні стейки.

Дочці запропонувала такий самий варіант – спершу мені допомогти на городі, а потім уже гуляти. Але її це не влаштовує – хоче лише відпочивати і все.

До речі, любов до дачних турбот передалася від батьків. Вони також вирощували на ділянці картоплю, огірки, помідори, “борщовий набір”, зелень, сливу, груші… Усього не перерахувати. Так і виживали! А які мама закрутки робила – пальчики оближеш! І будиночок у нас був без зручностей, і ніхто не нив. Колись батькам довелося продати дачу через складнощі з грошима.

Згодом ми з чоловіком купили ділянку з будиночком, а потім поступово облаштовували її. Десять років тому найняли робітників, які зробили прибудову з нормальним душем та туалетом. Мої батьки, незважаючи на поважний вік, і то примудряються нам допомагати, але я їх про це не прошу і навіть, навпаки, убезпечую від зайвих турбот. Але Віка-то – молоде дівчисько, сповнена сил.

Я б зрозуміла, якби Віка мала важку роботу, сім’ю. Однак у доньки “ні дитини, ні кошеня”, а посадка – не бий лежачого. Так, папірці перекладає і стукає по клавіатурі. Від чого можна втомитися? Та й розім’ятися завжди корисно.

-Мені є де розім’ятися. Я тричі на тиждень ходжу на фітнес

Загалом Віка завжди знайде, що відповісти. І в який момент ми доньку впустили? Пам’ятаю, як, будучи маленькою, дочка сама рвалася мені допомагати. Я їй давала маленьку лійку і доручала поливати моркву, буряк… Також Віка з радістю смикала невеликі бур’яни, допомагала збирати смородину та полуницю.

З 12 років донька стала розсіянішою, доручення виконувала з лінню, хотіла гуляти з подружками – напевно, як і всі підлітки. Проте наші з чоловіком виховні бесіди мали дію. Так що Віка зрештою навчилася робити все добре і швидко. За це ми відпускали її на прогулянки.

Все почало змінюватися з її вступом до інституту – на дачі з’являлася раз на два тижні, відмовляючись сесіями та іспитами. Правда, я дізналася від сусідки, що дочка приводила подружок до нашої квартири, поки ми працювали на городі. Якось ми вирішили приїхати в суботу додому, нібито за інвентарем, щоб переконатися, що сусідка не намовляє на Віку.

Адже завжди хочеться вірити в краще. Але, на жаль, ми побачили, як донька з подругами танцюють під музику і не думають про жодну підготовку до іспитів. Потім із донькою була серйозна розмова. Начебто, Віка все зрозуміла, справно їздила допомагати на дачу.

Однак так тривало лише до її закінчення інституту та влаштування на постійну роботу. Якоїсь миті дочка навіть з’їхала в орендоване житло, хоча в нас місця вистачало. З того часу на дачі з’являється дай Бог разів п’ять за сезон. І то, користь від її присутності – нуль.

Тиждень тому дочка знову зволила приїхати, зробила свою роботу тяп-ляп і сіла на веранді читати. Коли я спробувала поговорити з нею, закотила очі, заявивши, що набридла їй наша дача, зібрала речі і пішла на автобусну зупинку. Перестала сама дзвонити, а на мої дзвінки відповідає неохоче, говорячи, що їй ніколи.

Щиро не розумію, чому дочка виросла такою черствою егоїсткою? Хіба їй невтямки, що батькам треба допомагати? Чи зараз вся молодь думає лише про себе?