Називається: захотіла трошки пожити для себе. Вирішила народжувати у 50 років, а родичі та дочка перестали зі мною спілкуватися

Сиджу і гадаю, що я зробила неправильно. З першим чоловіком давно у розлученні. Сама виховала дочку, дала їй гідну освіту та підготувала до самостійного життя, видала заміж. Працювала на кількох роботах, щоб моя дитина ні чого не потребувала. Потім заочно закінчила інститут, влаштувалась працювати бухгалтером, ми жили в достатку.

Весільну урочистість доньки сплатила зі свого бюджету. Батьки її чоловіка не давали грошей, але зробили внесок за квартиру в іпотеку. Незабаром стану бабусею. Дочка була задоволена. Вона розраховувала, що народить дитину, а я допомагатиму їй і няньчити онука.

Так вона мені і повідомила заздалегідь, що з майбутнім малюком найчастіше перебуватиму саме я. Вона не хотіла довго сидіти у декреті, а планувала одразу вийти на роботу. Батьки зятя – зайняті люди, вони одразу попередили, що не зможуть багато часу приділяти майбутньому спадкоємцю.

Проте ситуація набула несподіваного оберту. Рік тому я познайомилася з чоловіком, який на 12 років молодший за мене. Я шалено закохалася в цю людину. Він живе в іншому місті, до якого їхати дві години. Я приїжджала до нього кожних вихідних.

Моя дочка не знала про це, адже вони мешкають окремо, а я їй нічого не говорила. Несподівано я з’ясувала, що чекаю на дитину. Радості не було межі! Завагітніла, незважаючи на вік, причому від коханої людини. Розповіла цю новину доньці. Повідомила, що планую переїхати до міста свого коханого, щоб ми змогли створити сім’ю.

Звичайно, він не наполягав на переїзді, але не раз заводив розмови про те, що настав час уже возз’єднатися і припинити ці поїздки з одного міста в інше. Тим більше, бухгалтери потрібні скрізь, тож робота знайдеться.

Однак родичі позитивно не сприйняли мою звістку. Зі мною перестала спілкуватися дочка, зять, сестри і навіть рідна мати. Вони вважають, що я поїхала головюю. Куди метатися у такому віці? Сказали, щоби я обирала: родичі чи він. Тільки не уточнили хто саме, коханий чи дитина.

Тепер не знаю як бути. Мені здається, що маю право на особисте щастя. Адже донька вийшла заміж, має свою сім’ю. Я також маю право влаштовувати особисте життя.

Водночас я відчуваю провину перед дочкою, адже я не зможу допомогти їй із онуком.