Син вирішив 14 лютого провести з дружиною, адже день усіх закоханих, а в мене всього лише день народження

Я три роки тому стала вдовою. Син на той момент уже був дорослий – двадцять років. Було тяжко, бо справлятися зі своїм горем доводилося самій. Висмикувати сина з університету, щоб він сидів біля мене і розганяв тугу, я не хотіла.

Взагалі зайвий раз сина я намагалася не смикати. Він молодий хлопець, має своє життя. Свій біль я переживала на самоті. Напевно, треба було все-таки поводитися по-іншому. Тоді я не мала б зараз таких проблем.

Рік тому син одружився. Жили молодята одразу окремо, ми з чоловіком ще на першому курсі віддали йому квартиру бабусі. Туди молоду дружину він і привів. Я до них не лізла. Покличуть – прийду, не покличуть – не прийду. Душевності у стосунках із невісткою у мене не було, тому я не хотіла загострювати.

Чомусь дружина сина з перших днів сприймала мене в штики, хоча приводів для цього я не давала абсолютно. Вона при кожній зустрічі привертала увагу чоловіка до себе, ніби я в неї його відбирати збираюся. Щоразу наголошувала, що вони – сім’я, а вона – головна жінка в його житті.

На мій погляд, поведінка дуже дурна, але оскільки на наших із сином стосунках це ніяк не відбивалося, я просто ігнорувала такі прояви ревнощів з боку невістки. Доводити дівчинці, що я їй не суперниця, не збиралася. Розумна побачить сама, а їй що показуй, ​​що не показуй.

Зазвичай я телефонувала синові, коли він на роботі, щоб не нервувати його дружину. До себе кликала рідко, тільки коли потрібна була якась допомога – машинку подивитись, розетку поправити, полицю прикрутити. За рік їхнього шлюбу про допомогу я просила всього два рази, але невістка, яка навіщось приїжджала з ним, все одно бурчала, ніби собі під ніс, але щоб я чула.

– А то більше полиці нема кому повісити, треба було саме нам через все місто у вихідний пиляти!

Я це все чула, але не відповідала. Навіщо вступати в конфлікт і давати їй ще один привід вивести синові мізки? Простіше проігнорувати. Я її бачу разів зо два на рік, а синові з нею жити.

Ще один привід, з якого я збиралася потурбувати сина, був мій день народження. Минулого року я захворіла, тому приймала вітання телефоном. У цьому хотіла запросити сина, нехай навіть і з невісткою, посидіти, поїсти, попити чаю з тортиком. Більше мені кликати, по суті, нема кого.

Знаючи характер невістки, я вирішила попередити сина про майбутній захід заздалегідь. Зателефонувала першого лютого, нагадала, що у мене день народження, і я хочу їх запросити, а подарунка ніякого не треба, хай не витрачають гроші. Син запевнив, що вони прийдуть. Ну, думаю, і добре.

Вчора син зненацька приїхав до мене після роботи. Що примітно, без своєї ненаглядної, щоправда, довго мені дивуватися з цього приводу не довелося – дружина з ним посварилася. А причиною став мій день народження, точніше те, що я покликала, і син погодився приїхати.

Виявилося, що саме чотирнадцятого лютого відзначають день усіх закоханих. Для мене це така ж нісенітниця, як і Хелловін, але для невістки це просто велике якесь свято. Тому вона закотила чоловікові істерику, що такий день буде присвячений не їй, значить чоловік її не любить, і навіщо тоді все це.

Син сказав мені, що якось безглуздо відзначати день народження у понеділок, адже це робочий день, і наступного дня всім на роботу. Краще б перенести на п’ятницю чи суботу. Говорив син, а я чую голос невістки.

– Тобто відзначати якусь дурницю у понеділок, це не безглуздо. День усіх закоханих! Велике ж свято. А приїхати і привітати матір із днем ​​народження – безглуздо, це ж така дрібниця. Таке відчуття, що тут п’янка на три дні намічається.

– Ну, що ти таке говориш? День усіх закоханих ми вдома тихо-мирно відзначимо, ми вже налаштувалися, дещо підготували. А тебе приїдемо привітати у вихідні.

Але мені не потрібно, щоби приїжджали на вихідних. Це моє свято, і я хотіла відзначити його саме цього дня з рідною людиною – із сином. Новий рік я зустрічала одна, бо син із дружиною були у друзів, різдво теж, бо невістка потягла чоловіка до своїх батьків. І я промовчала, нічого не говорила. А ось день народження хотілося відзначити, хай і у вузькому колі, і з невісткою.

Сказала синові, що може взагалі не приїжджати. Нехай відзначає із дружиною своє велике свято. Він навіть не зрозумів, на що я образилася, заявив, що я якась дивна. Так, дуже дивно хотіти відзначити своє свято з єдиною близькою людиною.