Зняли з чоловіком дешево квартиру. Підвох з’ясувався буквально через два дні після того, як ми в’їхали. Ми навіть речі ще до кінця розібрати не встигли

Ми з моїм хлопцем дуже довго шукали підходящу квартиру для оренди. Ніколи не подумала б, що в досить великому місті з цим можуть бути такі труднощі. То нам відмовляли, бо ми надто молоді, а значить постійно влаштовуватимемо вечірки і будемо кошмарити всіх сусідів.

Потім виявилося, що більшість тих, хто здає квартири, дуже свято вшановують шлюбні узи. Тобто поселити в себе хлопця і дівчину, які не одружені, вони не можуть. Бо ми тут одразу ж почнемо влаштовувати різні непотребства, і перетворимо їхню квартиру на обитель розпусти.

Інші товариші за стару бабусину квартиру на околиці міста просили стільки ж, скільки за квартиру в елітному будинку. Деякі здавали взагалі голі стіни, буквально – там не тільки меблів не було, але навіть мінімально прийнятних для проживання умов.

А деякі господарі так переживали за свою нерухомість, що одразу попереджали, що приходитимуть, коли їм заманеться, щоб перевірити, що у нас тут діється. І тільки спробуй їм не відкрити, одразу погрожують поліцією.

Один раз нам взагалі намагалися здати квартиру з бабусею, яка там проживає. На наші здововані фізіономії сказали, що бабуся мирна і турбувати нас не буде.

Тому коли нам попався хороший варіант за прийнятною ціною і без якихось безглуздих умов, я відразу запідозрила каверзу. Я прискіпливо перечитувала договір, перевіряла документи на квартиру, облазила всі кути, уточнила всі питання, але все було начебто гаразд. Нас навіть перевіряти ніхто не збирався.

Ми в’їхали, почали облаштовуватись, розбирати речі. Перші два дні минули нормально. Нас ніхто не турбував, а всі негаразди почалися на третій день.

Хлопець у мене працює в офісі, а я з дому. Вранці провела його на роботу, пішла кави попити, сіла за роботу. По скайпу зідзвонилися із замовником, обговорюємо робочі моменти, я не кричу, зв’язок нормальний, мікрофон справний, тому я спокійно розмовляю.

Тут хтось починає ламатися у двері. Дзвінка немає, у двері просто барабанили. Кинути розмову на півслові я не могла, але постаралася максимально швидко її закінчити. Стук не припинявся, я помчала відкривати. У голові вже думки – пожежа, чи потоп. Ну а з чого ще так хтось ломився б?

Відкриваю, стоїть молода жінка, на руках дитина. У двері вона била ногами, судячи з усього.

– Ви можете так не кричати! У мене дитина через вас прокинулася! – Почала з ходу кричати мадам. – Не припините, я на вас скаржитися буду!

Я машинально вибачилася і зачинила двері, щоби переварити, що це зараз було. Я не кричала, розмовляла у своєму звичайному тоні. Але може у дитини якийсь супер слух, як і в її мати. Дивувалася, а потім продовжила працювати далі.

Увечері розповіла хлопцеві про подію, ми посміялися, почали готувати вечерю. Знову цей стукіт у двері. Пішли відчиняти. На порозі знову та сама жінка, але вже без дитини.

– Припиніть смердіти на весь під’їзд, у мене вдома дихати нічим!

А ми взагалі картоплю з курочкою запікали. Який сморід? Мадам репетує, ми стоїмо очима хлопаємо, потім просто перед нею двері зачинили. Що ми можемо тут відповісти? Ну буває.

За п’ять хвилин одинадцятої мадам знову була на нашому порозі. Виявляється, ми надто голосно спускаємо воду у туалеті. Вона вимагає, щоб до ранку ми не шуміли.

Ні, зрозуміло, що стіни картонні, але не настільки ж? Ми знову мовчки зачинили двері. Сенсу розмовляти з нею я не бачила.

За тиждень нашого проживання вона вже приходила до нас тридцять разів. То музика голосно, то топаємо сильно, то злив води заважає, то розмова, то витяжка шумить, то у нас смердить. І щоразу погроза, що на нас поскаржиться. Перші два дні ми так лайтово провели, бо вона кудись виїжджала, зважаючи на все. Інакше ми познайомилися б одразу.

Тепер зрозуміло, чому квартира так напрочуд дешево здавалася і господар примовляв “тільки живіть”, обіцяючи нас не турбувати. Тут і так є кому нам нерви тріпати.

Але ми навіть не думаємо з’їжджати. Не на тих напала. Ми надто довго шукали житло, а тепер не збираємося його позбавлятися через одну недоумкувату тітку. Але вийшло кумедно, звісно. Чомусь шукаючи каверзу я зовсім не подумала про сусідів. Тепер урок буде на майбутнє.