Мама з братом вже 7 років не спілкуються. А зараз вирішила мені віддати свою спадщину, не знаю, що робити, адже якщо прийму, це буде нечесно по відношеню до брата, але й маму не хочу образити

Ми з братом завжди добре спілкувалися, хоча він старший за мене на п’ять років. Навіть у дитинстві він мене ніколи не кривдив, а навпаки, був тим самим братом-захисником. Близько ми спілкуємося і зараз, хоча мати це спілкування і не вітає. А вся справа в тому, що брат вирішив не йти у мами не повідку свого часу, ось вона досі на нього ображається. Вони вже не спілкуються сім років.

Характер мами завжди був важкий, і з роками легшим він не ставав. Людина звикла, що все робиться так, як вона вирішила, якщо хтось наважується піти проти, то стає маминим, не скажу ворогом, але недругом. Не оминула ця доля й брата.

Він в університеті ще почав зустрічатися із дівчиною, яка мамі не подобалася. Але тоді вона не стала закочувати сцен, мабуть, розраховувала, що брат подорослішає і все розсмокчеться. Проте вони зустрічалися всі п’ять років навчання, потім рік жили разом, винаймаючи квартиру, а потім вирішили одружитися.

Тут мама і сказала своє вагоме слово. Вона підготувала довгу промову, яка завершувалася словами “вибирай – або я, або вона”. Брат просто встав і пішов, показавши, що він вибрав. Мама стійко витримала цей “удар”, але з братом перестала спілкуватися взагалі. Тепер вона вдає, що сина в неї немає і ніколи не було.

Брат одружився, у нього вже двоє дітей, яких наша мати ніколи не бачила. Я ж із племінниками спілкуюся, намагаюся якось допомагати сім’ї брата, бо живеться їм нелегко. Вони винаймають квартиру, а працює тільки брат, дружина у нього ще рік буде у декреті з молодшою ​​донькою.

Тому я то одяг якийсь дітям прикуплю, то іграшки, то смаколики. Іноді продукти їм приношу. Брат нічого не вимагає, не просить, але видно, що їм дуже важко дається другий декрет. Допомога не завадила б. Але якось часто й серйозно я допомагати не можу, сама нещодавно взяла іпотеку, тож у коштах обмежена.

Нещодавно мати отримала спадок. Там була квартира та дача, все в іншому місті. Мама туди з’їздила, виставила все на продаж, ось днями угоди мають статися.

– Танцюй, доню! Зараз там все продам, подарую ці гроші тобі, щоб ти свою іпотеку закрила і жила, як людина, – радісно сповістила мене мама.

Нерухомість, яка дісталася мамі, перебуває десь у іншій області, ціни там не космічні, але на покриття іпотеки однокімнатної квартири вистачить. Новина хороша, якби не те, що я не можу прийняти цю допомогу.

У мами окрім мене ще й син є, який зараз перебуває в набагато гіршому становищі, до того ж у нього діти. Було б справедливіше, щоб мати розділила гроші між нами. Так і мені полегшало б, і братові. Але мама так розлютилася, коли я їй нагадала про брата, що в неї аж очі потемніли.

Далі я тему не розвивала, бо ще не вистачало, щоб мама зі мною перестала спілкуватися. Тоді вона взагалі одна залишиться.

Загалом, я зараз не розумію, як вчинити. Взяти гроші та поділитися з братом – тоді я не покрию іпотеку, у мами виникнуть питання, а якщо вона дізнається правду, то ми точно посваримося.

Взяти гроші і не сказати нічого братові – я так не зможу, це нечесно по відношенню до нього та його сім’ї, не хочу ставити наші стосунки під загрозу. Відмовитися від грошей – тоді треба якось так це зробити, щоб мама не образилася.

Я заплуталась. Скрізь якась засідка, хоч би який шлях не вибрала. А час уже підтискає, треба щось вирішувати.