Ніяк не можемо із друзями розподілити, як на свята новорічні їдемо. Бажають на шию дітей підкинути, чужих

Я в принципі людина не жадібна, але вважаю, допомагати треба, коли просять, коли потребують допомоги і приймають її з вдячністю. А нахабні яжматері, які з чистою совістю вішають своїх нащадків усім підряд на шию – не варіант для моєї благодійності.

Загалом, свята на носі ми з друзями вирішили зібратися в якомусь заміському котеджі в цивілізованих умовах, але подалі від цивілізації. Хотілося пожити в спокійному ритмі, милуватися природою, попаритися в лазні. Щоб на лижах бути свіжими, виспатися від душі і взагалі побачитися і наговоритися.

Нас, старих друзів – троє. Я і троє моїх інститутських друзів, з одним з яких я давно і щасливо одружена. Інші двоє з трьох мушкетерів теж у довгих стосунках, але дітей ні в кого немає. Тобто котедж нам потрібен на шістьох, три пари.

Але, почувши про можливість поїхати за місто, багато знайомих почали пробивати тему на предмет приєднатися. Зрозуміло, скидатися всім – вигідніше. Але не всім підходило, питали, обіцяли подумати.

Зрештою дві родини визначилися, їдуть із нами. Точно не зрозуміла, хто в якій спорідненості, але це й не має значення, головне, друзі за них начебто підписалися, проблем не буде.

Але вони вже з дітьми. Двоє погодок в одних, хлопчик з дівчинкою 13 і 15 років, в інших хлопчик років 13-ти.

Ну, ми тільки плечима знизали, досить дорослі діти, щоб за ними не ходити. Давно працюю в готельному бізнесі, з багатьма знайома, а значить мені і займатися організацією.

Котедж я знайшла, підняла всі зв’язки, але знайшла просто ідеальний варіант: номерів у ньому якраз на нас, нікого чужих не буде. Один тримісний, туди всіх дітлахів переселимо. І 5 номерів для дорослих.

На подвір’ї чудова інфраструктура, від мангалу до лазні і навіть ковзанка. І навіть лижна база неподалік. У житті не було, щоб ми один з одним сперечалися, хто вирішує з продуктами, того й слухаємось. Який котедж вибрали – туди і їдемо.

Знову ж таки завдяки зв’язкам я змогла вибити знижку. Давали її особисто мені, можна було навіть не говорити нікому, заощадити можна було на своєму номері пристойно. Але я приховувати не стала, озвучила вже зі знижкою.

Ми поїхали туди на всі канікули, 8 днів. Виходить, сума на всіх була 80 тисяч.

– Друзі, — пишу до спільного чату, — з котеджем визначилися, але настав час передоплату вносити. Хазяї просять вартість добового проживання, десятку. Якщо поділити на всіх 13 осіб, виходить по 770 із носа, переведіть, будь ласка, без затримок.

– А чого це ми маємо такі гроші платити? За проживання дітей не мають брати!

Це у нас батьки діток виступати почали. Я була враєена, благо ще одна пара мене підтримала:

– А ваші діти в окремих колисках у памперсах сплять? Чи залишите їх у машині у дворі? Намет розіб’єте?

– Звичайно, — це вже мій старий приятель кинувся підтримувати свою наречену, — вони теж займають ліжка в кімнаті, що можна було здати. На них потрібна і постільна білизна, і води витрата… Чи вони митися не будуть?

Так, запити у підлітків ті ще, спробуй, навчи їх кран закривати на три хвилини, поки зуби чистять!

Але на їхній захист раптово встала мама ще одного хлопчика, мовляв, дорогий виходить котедж, і якщо є можливість не платити, то краще поверніть гроші.

Я навіть розгубилася, можливість не платити? Як це?

Довелося екстрено шукати дешевший варіант.

Знайшла. Тепер він обходився нам 7 тисяч на добу на всіх. Ну і що там ті копійки економії? Але дешевшого вже не було нічого.

І тепер знову помчала хвиля істерик: як це для дітей окремих місць не буде? Як це номер на сім’ю? Вони хочуть побути вдвох, не для того їдуть за місто, щоб син вдень і вночі на голові сидів! Давайте назад перший котедж. Але за дітей не платити, розкидати їхній відпочинок на всіх дорослих. Вони ж діти, так.

– А можна уточнити, чому я маю за відпочинок ваших дітей платити? Я їх не народжувала, відповідальність за них не несу. І вони не збанкротують, якщо батьки вже відпочивати за містом збираються. На кожного з цих дітей сума, як і для кожного з нас. І з якого переляку я вам маю гроші дарувати?

– Шкода тобі грошей?

Я очманіла. А якщо й шкода?

Я б не відмовилася зайвий раз сходити на манікюр чи купити собі нову сукню. Чому це я маю жертвувати цим заради ситих і здорових лосів?

Ми знову почали листуватися і перепиратися. Я уточнила дещо у господарів, які вирішили оплату ділити не на людей, а на кімнати. Для всіх дорослих стало дорожче, але діти ніби як у тримісній, тому у них буде по п’ятсот за кожного. Ну гаразд, тут уже всі рукою махнули, раз зв’язалися з цими людьми.

Мені цим настроєм вже не варто було відпочивати їхати, а тут ще почалася сварка за меню.

Логічно було б окремим чеком взяти усі дорослі напої та їжу, розділити порівну. І продукти розділити на всіх взагалі також порівну.

Але тут усі рахувати, що хто їсть, і що брати їх дітям. Знайшлися і дiaбетики одразу, і вегетаріанці, навіть пропонували за підсумками зважувати, хто більше їв. Вибухнула я в результаті і відмовила всім батькам. Поїдемо бездітною компанією. А ті хай собі окремий котедж шукають подалі від нашого.