Свекруха на весіллі такий тост видала, досі не знаю, як його забути

З моїм чоловіком ми ще зі школи. Нам обом батьки кричали, мовляв, про навчання треба думати, іспити добре скласти! А ми літали в космосі, таке нас кохання накрило.

Ви не повірите, мами наші так переживали, що навіть потоваришували. Об’єдналися сім’ями і винаходили всілякі способи то посварити нас, хоча б фізично розділити, відволікти навчанням. Університет був метою довгої праці, грошей репетиторам і навіть хабарів.

Але навчання навчанням, а кохання нікуди не поділося, тільки зміцніло. А час показав, даремно наші мами хвилювалися. Ми хотіли вчитися, хотіли виглядати один перед одним гідно, благополучно вступили до інститутів. На жаль, у різні міста, добиратися з одного до іншого займало чотири години мінімум.

Про те, що слабке кохання на відстані гасне, ще Ремарк писав, гарні в нього слова про розлуку для кохання. Ось і наше проходило перевірку на міцність.

Ми не домовляючись рвалися додому на вихідні, і цих зустрічей нам було мало. Ми сварилися. Ми ревнували. І настільки вимоталися, що чоловік мій майбутній сказав:

– Або ми з тобою одружимось, або давай вже розлучимося, сил моїх більше немає.

Сказати, що батьки в шоці були нічого не сказати, але ми вже вирішили. Одружилися скромно, ні грошей із них не тягли, ні покупок. Просто посиділи в кафе, покликали лише батьків та найближчих. Тут свекруха і видала свій знаменитий тост.

– Молодята, про одне вас прошу, коли розлюбите один одного — одразу розлучайтеся!

Вона ніби зурочила, так гидко стало від її слів.

Але поки що ми один одного не розлюбили, про розлучення жодного разу не говорили. Хоча благополучно доучилися, знайшли роботу, старша дитина вже закінчує школу. Може, ми й тримаємося один за одного немов на зло їй?