Коли Максиму було 8, його батько пішов до іншої сім’ї. Через 30 років він прийшов до нього на роботу

Максим Іванович вже в свої 38 зумів зробити хорошу кар’єру. Він займав посаду топ-менеджера в великій компанії. В нього було все, про що мріє більшість: два хороші автомобілі, велика квартира, дача. Одним словом, чоловік реалізувався.

В цей день в Максима Івановича був дуже напружений графік, все було розписано по хвилинах, як раптом, в двері постукала секретарка і сказала, що якийсь співробітник дуже терміново хоче зустрітися.

Начальник перепитав в секретарки хто це, і з якого приводу зустріч. Але жінка сказала, що це просто якийсь співробітник, якого на днях звільнили.

Максим Іванович зітхнув, скільки вже таких було, людей, яких звільнили, і вони бігли до нього з проханням їм допомогти, чи то матеріально, чи то десь слово замовити, але Максим Іванович був хорошою людиною і ніколи в цьому нікому не відмовляв.

Він наказав співробітниці запросити екс-співробітника в свій кабінет. Зайшов сумний сивочолий чоловік. Він зайшов і вже з порога промовив:

– Максимчику, як же ти змінився. Вже такий дорослий.

Максим відраз ж впізнав цей голос. Це був голос його батька. Того самого батька, який поїхав у “відрядження”. Принаймі так говорила мама восьмирічному Максимку. Він кожен ранок бігав на кухню і питав в мами, де ж його татко. Мама постійно іноді роздратовано відповідала: “у відрядженні”. Так тривало кілька місяців.

Вже в школі його однокласники сказали, що в тата є інша мама. Він не у відрядженні. Маленькому Максиму ці слова запали на все життя.

Одного разу, батько Максима приїхав до сина в школу, але він був не один, а з “новою мамою”. Максима це так обурило, що він відкрив портфель і витягуючи по черзі витягуючи звідти речі, кидав в незнайому жінку. Після цього він не бачив свого батька довгих тридцять років.

Дитинство в Максима було не з легких. Мама після poзлyчення важко трималася. Максим згодом почав розуміти, що тепер він відповідає за найрідніших: маму і маленьку сестричку.

З 16 років він почав регулярно підробляти, але не забув й про навчання: це дозволило йому вступити в хороший університет на державну форму навчання. Університет він закінчив з червоним дипломом, згодом влаштувався на роботу, де завдяки своїй працьовитості та старанності, зробив хорошу кар’єру.

Став успішним і невдячний батько тут же з’явився:

– Пане, ви напевно помилилися, мого батька вже 30 років як немає.

– Максимчику, синку, пробач мене. Я себе кapтаю цим кожен день.

– Хватить! – Максим Іванович стукнув кулаком по столі. Він вже хотів викликати охорону і випровадити старого з кабінету. Але згодом роздратування перетворилось на співчуття: йому стало жалко цього старого чоловіка, все ж він подарував йому життя.

– Чим можу вам допомогти? – запитав Максим Іванович.

– Синку, мені стукнуло 60 і тут же мене звільнили, ти б не міг… – слова старого перервала секретарка, яка раптово зайшла в кабінет і сказала, що Максим Іванович запізнюється на зустріч.

Взявши якісь папери, Максим Іванович попрямував на вихід. Вже з автомобіля він подзвонив до потрібних людей і попросив слово за свого недолугого батька.