Cлова втомленого солдата: “Ми закінчуємось. Більше поливини моїх побратимів вже не в строю і більше не будуть. Те, що ви вірите в ЗСУ – це добре, але…”

Якщо так можна сказати, то ми закінчуємось. Більше половини моїх побратимів вже не в строю і більше в ньому, на жаль, не будуть. Тільки одиниці повернуться.

Те, що люди вірять в ЗСУ, допомагають фінансово, працюють, сидять в ресторанах та кавʼярнях, наповнюють бюджет – це добре.

Але скільки скільки людей закінчили курси з надання першої допомоги, скільки людей вміють розібрати чи зібрати автомат, чи хоча б були в тирі? Вміють водити вантажівку чи автівку не механічній коробці передач? Скільки вміють орієнтуватися за компасом та мають знання в картографії?

Слава Богу, якщо це все не пригодиться. Але ці знання зараз просто необхідні. Такі часи. Ніхто не знає, куди завтра “прилетить”.

Треба бути до всього готовим, слова “вірю в ЗСУ” – цього замало. І не треба відговорюватися “Мене не заберуть, для чого мені?”. Ніхто не застрахований.