Традиційно під час Великого посту відбувається Хресний хід. Але цього річ традиція була порушена. Україна стала на цю скорботну дорогу ще з 24 лютого і проходить її щодня в повному розумінні і відчутті справжніх Страстей Христових.

Неймовірно тяжкий Хрест несуть українці, засвідчуючи своє єство власною кров’ю. За якийсь місяць десятки тисяч душ новітніх мучеників злетіли до неба, щоби показати Ісусові свої криваві рани. Це душі справжніх мучеників, а не тих, путінських (нагадаю його сакраментальну фразу, що, мовляв, в разі війни росіяни як мученики потраплять до раю).

Хоча, сподіваюся, за те, що скоїли в Україні, вони також зазнають мук, але вічних. І не у Христовому раю, а путінському, безпросвітному. Бо яка їм ще може бути винагорода за Бучачську різанину, Ірпінь, Гостомель, Маріупіль, Харків та інші віхи нашого скорботного шляху. Скільки разів ми ним вже проходили!

Зараз ніби світ зворохоблений подіями в Бучі, але якихось триста років тому світові газети писали про Батуринську різанину, влаштовану пращурами нинішніх окупантів. Світ, на жаль, й досі не усвідомив, яку загрозу несуть йому дикі московські орди і, що саме завдяки Україні вони можуть спокійно спати, почуватися себе гідно.

Звичайно, їхні слова підтримки нас підбадьорюють, але тільки людським словом ворога не переможеш.

Тому уповаємо на Вище Слово. «Пригнобленому Господь буде захистом і пристановищем у час скрути» (Псалом 9, ряд. 10-11) і також кажемо: «Помилуй нас, Господи, зглянься над лихом, що завдають нам наші ненависники», віруючи, що по відношенню до них станеться так, як говориться в іншому рядку цього ж Псалма: « …у творах рук своїх заплутався безбожник».

Але якою б тернистою на була наша теперішня дорога, але ми, християни, знаємо, що попереду на нас чекає Світло. Світло Воскресіння Христового, Світло Спасіння. І того дня вітатимемо одне одного теж не зовсім традиційно. До звичного «Ісус Воскрес!» – «Воістину Воскрес», сповнені віри і надії додаватимемо «Воскресне й Україна».