Впевненості в нашу перемогу додав ранковий дзвінок від тещі. Спросоння не второпав, про який базар, насіння та нову сапу вона говорить

– Та веснувати теба – гримнула теща і наказала записати, що я маю купити.

Я все ж спробував піти в контрнаступ, сподіваючись додивитися приємний сон.

– Мамо, про яке ще веснування ви говорите. На дворі війна.

– Ну то йди воюй, якщо не хочеш на городі мені допомагати. – роздратувалася теща.

Парирувати її випад не було чим, тож побрів на базар, сподіваючиь, що в нинішній ситуації людям не до городів.

“Ага, розмріявся” – подумав я сам про себе, побачивши кілька яток з насінням і коло кожної були покупці. В господарському магазині продавець також не дрімав. Якийсь чоловік, котрий купував те, що і я, допоміг вибрати сапу.

В селі мене радісно зустрів пес тещі, миттєво проковтнувши залишки їжі, які я для нього приніс.

– Кинь гратися зі псом. – крикнула теща. – Перебери в півниці картоплю, набери п’ять мішків на посадку.

– Куди стільки? Ну от зараз посадимо, а прийде мocкaль і все забере. – невдало я пожартував

– Я тобі прийду! Нехай тільки попробують стати на мої грядки! – теща так хвацько замахнулася сапою, що я аж відскочив.

Десь за хатами гуркотів трактор, ось він замовк і мені здалось, що десь в далині я чую звуки сирени, але людей на городах це не бентежило, вони зповна користувались теплою погодою.

– Та хіба переможеж цей нарож, який так любить свою землю! – вигукнув я.

– Ага. – погодилася зі мною сусідка.