Ідеально уживаюся зі свекрухою, яка вже довела двох своїх невісток. Як там моя мама казала? Лінива та неуважна? Дуже навіть може бути, зате щаслива у сімейному житті

Мені моя мама все життя нарікала, що я дуже неуважна і лінива. Не могла погодитись з нею повною мірою. Де треба, я дуже навіть уважна, і позицію свою відстоюватиму. Але запам’ятовувати якісь побутові дрібниці не бачу сенсу. Серйозно, яка мені користь від того, що я запам’ятовую, в якому порядку мають лежати кухонні рушники? Ніяка. Мамі це все життя було дуже важливим.

– Не візьмуть тебе таку заміж, – зітхала мама, – кому ти будеш потрібна, якщо господиня з тебе ніяка.

Я заміж не рвалася, тому мамині голосіння мене не зачіпали. Не візьмуть і не візьмуть, трагедії в цьому я не бачила, бо світ різноманітний та дивовижний.

Роки йшли, я росла, але більш уважною і працьовитою у плані домашнього господарства я не ставала. Та й навіщо було напружуватися, якщо потім прийде мама, схопиться за голову і почне переробляти все під свій лад?

Я звикла пристосовуватися до того, що хтось інший вирішує, що і де лежатиме, яке постільне купити та куди пересунути крісла. І мамі так спокійніше, і мені вкотре не напружуватися.

Попри всі мамині прогнози, навіть на мою ліниву особу знайшовся претендент. Два роки ми трималися за ручку, терлися носиками, а потім надійшла пропозиція сповістити державу, що ми хочемо жити разом і носити одне прізвище.

Знайомство з майбутніми родичами вирішили поєднати із днем ​​народження тата мого нареченого. Тобто була звана вечеря, на якій були присутні не тільки його тато і мама, а й обидва брати з дружинами.

Мій чоловік у сім’ї наймолодший, різниця з братами у нього велика – зі старшим десять років, із середнім сім. У мене з їхніми дружинами теж велика різниця у віці, але це мене не бентежило.

Зустріли нас добре, хоча майбутня свекруха так пильно дивилася на мене, що хотілося дізнатися, де в неї можна роздрукувати флюорографію, бо поглядом вона мене буквально просвічувала. Але загалом атмосфера вечора мені сподобалася.

До весілля ми якось не спілкувалися більше з братами чоловіка, надто багато справ було. Натомість другий день весілля гуляли молоддю, до якої його брати з дружинами увійшли. І невістки стали наперебій скаржитися мені на свекруху, хоча самі вони називали це курсом молодого бійця.

За їхніми словами виходило, що життя вона мені не дасть, а своє право на особисте життя доведеться відстоювати. Дружина старшого дівера поскаржилася, що вона з чоловіком у перші два роки мало не розлучилися завдяки старанням його мами. Друга невістка сказала, що у них ситуація аналогічна.

– Ти її у двері – вона у вікно, фігурально, звісно. Прийде, скрізь ніс суне, намагається все на свій лад усе переробити, а трохи їй слово – одразу ж біжить скаржитися синові, що її не поважають, її думки не враховують.

– То ми не збираємося з нею жити. У мене своя квартира є, – вставила свої п’ять копійок я, чим викликала сміх у обох дівчат. Виявилося, що вони зі свекрухою під одним дахом теж ніколи не жили, але це нічого не змінило.

Збрешу, якщо заперечуватиму, що мене всі ці розмови сильно напружили. Не хотілося якось жити у стані вічної війни зі свекрухою. Хоча приводів для цього і не бачила, але дружини братів переконували, що привід там свекруха знайде без мене.

Близько місяця ми з чоловіком жили спокійно, ніхто не дошкуляв нам, свекруха шашкою махати не приходила, тому ми спокійно з’їздили відпочити, а потім затіяли ремонт у квартирі. Ось тут свекруха і нагрянула.

Дізнавшись, що ми плануємо ремонт, вона одразу влилася в обговорення, і її пропозиції звучали, як щось вже вирішене та не підлягає оскарженню. Ми з чоловіком від такого натиску притихли, бо не чекали. А свекруха взяла все у свої руки.

Вже наступного дня вона привезла шпалери, фарбу і заявила, що до вихідних підвезуть ламінат. Я подивилася на те, що привезла мама чоловіка, знизала плечима і подякувала. Свекруха навіть повітрям подавилася, мабуть, готувалася до затяжної суперечки, а її не сталося.

А чого сперечатися? Я не любитель ходити магазинами і щось вибирати, особливо для ремонту, в якому взагалі ні в зуб ногою. А тут уже все обрали і навіть привезли. Чим погано? Ось нам із чоловіком не по барабану, які у нас будуть шпалери. Колір не дратує – і добре. Ми і ремонт вирішили робити, тому що старий вже відверто посипався, а не через смакові пристрасті.

Після відходу спантеличеної свекрухи чоловік став мене “заспокоювати”, що мама хоче якнайкраще, такий у неї характер – скрізь влізти і всім зробити так, як їй здається краще. Я ж чоловікові пояснила, що моя подяка щира. Ми заощадили гроші, час та нерви. Чоловік спочатку мені не повірив навіть, але потім сказав, що вибрав правильну жінку.

А свекруха продовжувала випробовувати мене на міцність. Притягла якісь сервізи замість нашого різномастого посуду, змусила сина відволочити на смітник стару гардеробну, і постійно косилася на мене, як відреагую. Як мені реагувати? Говорила спасибі та йшла займатися своїми справами.

Я не заважала свекрусі лазити на своє задоволення по шафах, хоч і бачила, що вона цим займається, хоч і намагається приховати. Не відповідала на випади з приводу моїх кулінарних талантів, бо визнавала, що порівняно з нею я просто дитина, яка варить суп із піску та трави.

Я їла та нахвалювала. Цілком спокійно ставилася до того, що після ремонту саме свекруха займалася розкладанням речей по місцях. Місця теж визначала вона.

Вже два роки я одружена. У мене ідеальні стосунки зі свекрухою, ми жодного разу не посварилися. Обидві невістки вважають, що я просто до неї підлизyюcь, але мені насправді не завдає незручностей така турбота мами чоловіка.

А чоловік радіє, що ми порозумілися і не тягнемо його в різні боки. Його мама жодного разу йому на мій рахунок нічого поганого не сказала, це я точно знаю. А мене не напружує її часта присутність у нашому житті.

Те, що мама господарює на моїй кухні, не робить мене поганою господаркою. Мені до лампочки, як вона перекладе рушники, і що перепрасовуватиме сорочки свого сина. Нехай собі розважається. Я просто скажу спасибі, від щирого серця, і піду займатися своїми справами.