Ненавиджу вибирати подарунки свекру, йому неможливо догодити, а потім мені ще й від чоловіка вислуховувати

Я ще з перших днів нашого сімейного життя взяла на себе обов’язок купувати подарунки рідним та друзям. На чоловіка надії в цьому плані немає ніякої, мало того, що він завжди зайнятий, так ще й пам’ять, як решето. Обов’язково то дати переплутає, то того, кому належить купити подарунок, взагалі забуде.

Можу сказати, що вибрати подарунок мені завжди вдавалося. Я дуже уважна до людей, до їхніх захоплень, інтересів, хобі. Та й сам вибір подарунків приносить мені задоволення. Але коли справа не стосується батька мого чоловіка. Ця людина мені ніби на покарання дано, тільки не зрозумію, за які такі провини. Я за свої двадцять сім років стільки нагрішити просто не встигла б.

Першим святом був новий рік. Я як ошпарена два місяці займалася подарунками, бо треба було купити своїм батькам, батькам чоловіка та нашим друзям. Ні з ким жодних проблем не виникло, всім догодило, всі пораділи, крім свекра.

Він розглядав новий телефон, який ми йому придбали, з відтінком бридливості.

– Ну і навіщо мені він, я і зі старим чудово ходжу. А тут звикати по-новому до всього, все переносити. Лише гроші витратили.

Це говорила людина, яка півроку нила, що старий телефон уже до ладу і не працює, сам вимикається, заряд не тримає, постійно зависає і перезавантажується. Як мені здається, явнішого натяку не те, що людині потрібен новий телефон, придумати просто не можна.

Так весь вечір свекр і зітхав над своїм новим телефоном, який йому не сподобався. А вдома ще й чоловік на мене розбурчався, що витратили стільки грошей, а татові не сподобався подарунок. Складалося відчуття, що це моя вина.

Гаразд, перший блін комом, але я все виправлю, думала я. Але ні. Ні разу так і не вдалося побачити на обличчі свекра вираз після вручення подарунка. Спінінг – такий самий є у якогось дядька Паші, і свекру не сподобався.

Новий телевізор – не вписується в інтер’єр і там якесь не таке зображення, очі болять. Робот-пилосос – нісенітниця недолуга, можна спіткнутися. Парфуми, сертифікати, квитки на концерт – все повз, все погано.

Прямі питання “що вам подарувати” теж безглузді. Свекр замислюється, потім знизує плечима і видає, що нічого йому не треба. Але я навіть думати не хочу, який у нього вираз обличчя, якщо ми йому нічого не подаруємо. А який скандал мені потім із цього приводу закотить чоловік!

До того ж, мені банально шкода грошей. Ні, не на подарунок для батька чоловіка, а на непотрібний подарунок, який все одно йому не сподобається. Шукала щось дешеве, але чоловік встав дибки – не дам, каже, економити на моєму батькові.

Запропонувала подарувати свекру якийсь їстівний букет. Всякі смаколики, копченості, закусочки – на мій погляд, це просто безпрограшний варіант. Поїсти свекр любить.

– Так, давай! Ти йому ще каструлю борщу подаруй! – пирхнув чоловік.

А в мене вже опускаються руки. Думок немає, настрою немає, бажання вітати батька чоловіка теж вже дуже давно немає.

Не розумію, в чому у людини складність – ну не подобаються тобі подарунки, які тобі дарує безглузда невістка, так скажи “На наступне свято я хочу отримати це, це і ось це”. І все. Усім стане набагато легше, всі залишаться задоволеними. Навіщо ускладнювати собі та іншим життя? Я не розумію…