Ні поговорити, ні посміятися. Не так страшна самотність у старості, як жити з чужою людиною

З чоловіком ми розлучилися давно. Зараз, згадуючи останні роки шлюбу, я думаю, що задовго до розлучення ми вже стали чужими людьми. Спілкування зводилося до обговорення побутових проблем. Фільми та книги ми любили різні, разом ми їх не дивилися та своїми враженнями ділитися давно перестали.

Режим дня у нас теж не збігався: чоловік жайворонок і спати вирушав рано-вранці, вже о п’ятій він був на ногах і їхав на роботу поки я ще спала. Після повернення додому він одразу вирушав у кімнату і вмикав телевізор. Тепер я розумію, що доля нашого шлюбу була вирішена наперед і розлучення можна назвати радше радісною подією.

Я зовсім не можу уявити, як ми жили б разом на пенсії. Один від одного не втекти навіть на роботу, весь час разом вдома і при цьому навіть поговорити нема про що, навіть анекдоти вголос не прочитаєш – почуття гумору в нас не співпадало.

Тепер я живу сама і нудьги в моєму житті стало набагато менше, ніж під час спільного життя з чоловіком. Я дивлюсь телевізор, читаю книги та новини в інтернеті, гуляю, зустрічаюся із подругами. Домашні відносини займають чималу частину часу. Наче й живу сама, а роботи чимало. Життя у мене спокійне, тихе, але мені так комфортно.

Я не маю відчуття, що я самотня. Іноді, звичайно, накочує смуток, але він швидко минає. Щоранку я встаю і планую справи на весь день. Обов’язково роблю зарядку, готую для себе смачну та корисну їжу, гуляю і сум як рукою знімає.

Знаєте, що цікаво? Ніхто з моїх знайомих, які залишилися одні у зрілому віці, на самотність та її тяготи не скаржаться. Ті, хто зустрів пенсію у шлюбі, набагато частіше нарікають на свою другу половинку та тяготи життя.

Домашніх турбот у моїх заміжніх подруг більше: готувати потрібно частіше, як і прати і прибирати. Роздратування з часом тільки накопичується – у кожного вже свої звички, з віком вони стають лише помітнішими. На роботу від другої половинки не втечеш, залишається лише терпіти і тихо злитися один на одного.

Багато пар живуть разом, але при цьому самотніші, ніж ті, хто живуть самі по собі. Начебто близька людина поруч, а ось близькості немає. Загальних тем для розмов немає, як і захоплень, лише побут та спогади, які й тримають разом.

Від шлюбу на пенсії у багатьох залишилася лише видимість, а зі всіх плюсів – дві пенсії, замість однієї і є кому стакан води подати.