Хлопчина з дитячого будинку, вирішив з’їздити в дім, який залишився йому у спадок від покійної матері, він отетерів, коли піднявся на горище

Вітя жив у селі з мамою та бабусею. Батька він ніколи не знав, а дідуся не стало дуже рано. Вітя навіть до ладу не зрозумів спочатку, куди подівся дід Мишко. Але через тиждень, а потім і місяць, сам усвідомив те, що відбувається. До дитини дійшло, що бабуся проводжала діда зовсім не в далеку дорогу. Це був останній шлях рідної людини.

Але загалом жилося Віті непогано. Бабуся дуже любила хлопчика і намагалася всіляко допомагати йому розвиватися. Возила до районного центру на гуртки, вчила грати на фортепіано, купувала різні солодощі. Хлопчик прив’язався до бабусі Ніни навіть більше, ніж до рідної матері.

Мама Віті Аліна народила дитину зарано. Через це вихованням малюка до ладу не займалася. Залишала Вітю мамі зі словами:

“Ти хотіла, щоб я його залишила? Ну і виховуй тепер.”

Але бабуся не скаржилася. Вітя був для неї промінцем світла і добра. Вона вкладала у нього всю душу. Тільки одного дня її серце не витримало.

І тоді у Віті почалася справжня істерика. Він плакав без зупинки, а поряд не було нікого з рідних. Мати була в місті, а на руках сусідів малюк не заспокоювався. Лікарі вирішили відвезти дитину до лікарні.

Вітю ніхто не поспішав забирати з медичного закладу. Мати навіть не відвідала його, а процесом поховання бабусі займалися сусіди. Дитя чекало, що рідна душа схаменеться і забере його. Але дива не сталося. Одразу з лікарні Вітю відправили до дитячого будинку. Там йому довелося вчитися жити за абсолютно новими звичаями та правилами. Жодних солодощів, гуртків та фортепіано.

Як Вітя витримав? Складно сказати. Він намагався придушити в собі почуття до любимої бабусі, якої більше немає. Хлопчик розумів, що його мати покинула. Спочатку на бабусю, а потім і назавжди. Маленький хлопчик став юнаком і згодом все зрозумів. Розраховувати в цьому житті він може лише на себе.

Після випускного з дитячого будинку Вітя одразу вирішив поїхати до батьківського будинку. Він знав, що його матері вже немає в живих, але нітрохи цьому не здивувався. Хлопець не знав, у якому стані житло, але сподівався, що в нього залишився хоч якийсь дах над головою.

Хата ж стояла, як і раніше. Вітя на мить відчув дежавю, адже з-за рогу могла привітно з’явитися бабуся і покликати на пироги з чаєм. Хлопчина глибоко зітхнув і попрямував до дверей. На його подив, вони були відкриті.

«Невже тут хтось був? Дім тепер у ролі нічліжки для бездомних?»  – такі думки зовсім не сподобалися Віті.

Сирота зайшов усередину і озирнувся. “Та ні, всередині повний порядок”, – розмірковував хлопець. Він вирішив піднятися сходами на горище. Там була ще одна житлова кімната. Але на шляху до сходів побачив молоду дівчину, яка спускалася з горища. Вона спочатку не помітила Вітю, а потім злякалася і заверещала на весь будинок.

Вітю чомусь неймовірно розсмішила така реакція незнайомки. Але потім виявилось, що дівчину звуть Віра і вона теж сирота. Місцевий управитель села був дуже молодий і вирішив, що будинок нікому не належить. Тому дозволив дівчині зайняти його і жити на втіху.

«Не хвилюйся, я не прожену тебе, — запевнив незнайомку Вітя, — адже ми обоє добре знаємо, як воно. Не мати ні дому, ні сім’ї». Так парочка залагодила житлове питання і почала жити разом. Хоча початок стосунків був питанням часу, бо Вітя одразу зрозумів, що Віра дуже мила та добра.

Гарний старий будинок було відремонтовано. Віра посадила навколо безліч чудових квітів. А вже за кілька років у дружного сімейства народилися двійнята. Віктор тільки зараз зрозумів, наскільки йому пощастило того дня. Коли своєю появою він налякав прекрасну незнайомку Віру.