Син залишив старенького батька одного в холодному будинку, але одного ранку до старезної хатинки приїхала шикарна іномарка

Падав сніг. Зима однозначно давала зрозуміти, що тепер вона повністю набула своїх прав. Поки що не дуже сильний вітер піднімав великі сніжинки до самих крон дерев. А наступного моменту вони кружляли практично під ногами. У цей час село перетворювалося на майже казкове місце. Гарне. Таким його зазвичай описують у книгах чи показують у кіно.

Але Степан Григорович не відчував позитивних емоцій. Він уже знав, що в холодну пору дні стають зовсім короткими, а отже треба мати в запасі більше дров, провізії та води. І за всіма цими пунктами ситуація була майже плачевною. Дров залишилося на пару днів, їжа хоч і була, але на одній картоплі, каші та буряках далеко не поїдеш. Слава Богу, хоч колодязь ще не змерз.

Зазвичай син допомагав старому і приїжджав у село із запасами. Не дуже щедрі подарунки, але на якийсь час вистачало. Переїхати до нього в місто не виходило: троє людей у ​​двокімнатній хрущовці не можуть підселити до себе нехай не зовсім ще немічного, але старого. Доводилося чекати на допомогу тут.

Адже ще 5 років тому до нього часто навідувалася і невістка із сином, і навіть онука привозили. Йому в селі особливо подобалося. Літо, тепло. Можна гусей поганяти, на річку сходити. Добре, як ти маленький.

Тепер же онук підріс, у нього змінилися погляди на життя, і старий дід не викликає колишніх інтересів. Степан Григорович навіть розумів, що дратує хлопця. А що дивного, далекі один від одного покоління.

Але син, звісно, ​​підвів. Забрав родину на відпочинок та й вирішив затриматись ще на кілька тижнів. Забув, що старому потрібна підтримка. Напевно, скоро доведеться по сусідах ходити, просити дрова у борг. Хоч вони зараз у всіх на вагу золота. А потім і до їди черга дійде. Зима – це завжди складно.

Залишившись наодинці зі своїми думками, дідусь не помітив, як погляд його зупинився на кущах, що шарудили неподалік. На його ділянці зроду не бувало собак чи якихось диких звірів. Дивно та цікаво. Ноги, мабуть, від нудьги самі понесли його на вулицю перевірити, в чому ж справа.

Наблизившись до місця, він побачив маленьку перелякану тварину, яка дивилася на Степана Григоровича очима, сповненими страху та розгубленості. Ого, та це кошеня. Ти диви який пухнастий. Але звідки? Усі сусіди навколо лише дворових собак і тримають. Гавкають голосно, а чого охороняють – незрозуміло. Невже в селі багатії живуть?

Кошеня вирішено було взяти додому, мале, замерзне ще. Але видно, що він має господарів. Очевидно з породою, он товстий який. І ремінець на шиї є. Хоч би не від бліх, ще тільки їх не вистачало в хаті.

Годувати тварину не було чим. Кашу він їсти не хотів, картоплю тим більше. Довелося дідові лізти в льох і діставати єдину банку тушонки, приховану на якийсь особливий день. Що саме за день це буде, дідусь не знав. Однак жити з надією все одно краще, ніж без неї.

Розчарування. Дрібний капосник не їв навіть тушонку. Чим же тебе годують, друже? Видно не простим молоком, а згущеним молоком, не інакше. З іншого боку, це ти поки що такий вгодований, побачимо, як ти завтра на кашу подивишся. Вибач, більше нічим допомогти не зможу. Але пухнасте звірятко, здавалося, про їжу навіть і не думало.

Він з цікавістю почав вивчати обстановку, намагаючись залізти в найдальші кути кімнати. Дивне видовище, дід навіть зворушився. Але за кілька хвилин його увагу привернув ще один незнайомий звук. До воріт під’їхала машина. Виглянувши у вікно, Степан Григорович сподівався побачити звичну «Славуту» сина. Але то була не вона.

Як виявилося пізніше, завітали господарі кошеня, які шукають пустуна по всьому селі. Та й кошеня вже доросле, просто порода така. Маленька та незрозуміло дорога.

Петро, ​​молодий чоловік у гарному пальті, навіть спробував вручити дідусеві якісь купюри за доброту. Але Степан Григорович відмовився. Магазин зараз не працює, та й звірятко не їло нічого, по суті. А тушонка пропадати не повинна.

«Слухай, тату. А ти тут живеш? Усіх знаєш?

Відповідь була ствердною.

“Скажи, а тобі робота не потрібна?”

Яка тут може бути робота? Магазин закрили, а на будівництво ще однієї дачі для багатіїв старого не візьмуть. Що йому треба?

«Дивися, батьку. Справа ось яка. У мене тут будинок збудований. Кілометра 2 звідси. Світло є, вода є тепло. Але треба добудувати ще частину, а робітники мене кинули.

Я боюся, місцеві аж надто цікаві. Не ображайся, вони скрізь такі. Потрібно, щоб хтось побув у хаті, доки ми з дружиною поїдемо. Місяць, може, півтора. Їжі в хаті повно, на бригаду робітників вистачить. Вам із Томасом за очі буде. А я ще й оплатою не скривджу. Як тобі пропозиція?

Зібравши деякі речі, Степан Григорович сів у машину до чоловіка, якого знав близько години. За кілька хвилин вони вже були на місці.

Ну, хороми. Що тут ще будувати, замок практично. Світиться, як новорічна ялинка. Чудеса. Їжі, води в будинку виявилося справді достатньо. Газова плита, величезна кухня. Красиві меблі. Кіт нарешті поїв на своє задоволення. Корм із банки. Що ж там такого кладуть, якщо воно смачніше за тушонку?

«Загалом, Степане Григоровичу, ось вам аванс. За тиждень приїде мій водій подивитися, як і що. Якщо щось треба буде — говоріть йому чи дзвоніть ось за цим номером. Телевізорів у нас пʼять штук, дивитися можна в будь-якій кімнаті. Постарайтеся не пошкодити меблі, вони дорогі.

Якщо все буде добре, влітку зможете допомогти нам із садом? Чудово. Познайомлю вас із донькою, це вона кота вибирала. Ну, все, всього доброго. Я поїхав. Не забудьте зачиняти двері та постійно перевіряти вікна. Хай щастить!”

Ось так через якогось дивовижного кота у Степана Григоровича життя змінилося. Звичайно, не все було так весело: син приїхав на тиждень пізніше, ніж обіцяв. Сучасна техніка неохоче давалася старій людині, доводилося дзвонити до нервового водія. Але згодом все обійшлося. Пізніше, як Петро і обіцяв, дідок був найнятий як садівник і добре порозумівся з донькою начальства.

Певною мірою він знайшов собі нову родину. Без подразнень на його рахунок. Без нестерпних пауз, коли він говорив щось невпопад на сучасні теми: власний онук часто таким чином давав зрозуміти діду, який він старий. Усього цього вже не було. Тільки тиха старість та рідкісна допомога по дому. А більше якось і не треба.