Свекруха лякала нашого сина дитячим будинком. Я її лякаю будинком для людей похилого віку

За вісім років шлюбу я чого тільки від своєї свекрухи не натерпілася. Вона перші місяці приходила мене вчити вести домашнє господарство. Таке відчуття, що я була сопливим дівчиськом, яке вчора закінчило школу. А мені на той момент було двадцять сім років.

Я із сімнадцяти років жила окремо від батьків. Мені віддали бабусину квартиру, в якій я жила сама. Сама готувала, прибирала, прала і все в такому дусі.

Але Валентині Вікторівні було очевидно, що без її цінних порад я пропаду. Вона з розумним виглядом вчила мене терти в таз господарське мило перед пранням, додавати оцет у воду для миття підлог і тягла до будинку всякі рослини в горщиках, хоча я не маю жодної любові до зелені.

– У кожному будинку мають бути квіти, це корисно для здоров’я, – вважала мати чоловіка, притягуючи черговий горщик. Попередні я вже встигала сплавити сусідкам, через що мала вже не один скандал із мамою чоловіка.

Звичайно, і у вихованні дітей Валентина Вікторівна розбиралася набагато краще за всіх. Хоча як розповідає чоловік, його вихованням переважно займалася бабуся. Свекрусі було не до того, вона займалася роботою та собою.

Мабуть, на онуці свекруха вирішила відігратися на повну. У нас була досить безвихідна ситуація з фінансами, тому мені з декрету довелося вийти, коли дитині було два роки. Садика, звичайно ж. ще не було, тож довелося просити свекруху посидіти.

Я не знаю, як ми із чоловіком пережили цей рік. Його мама постійно занурювала нас у чан зі своїми вченнями, користуючись тим, що ми змушені слухати, адже якщо ми поводилися не так, як їй хотілося, вона починала демонстративно “хворіти”, відмовляючись сидіти з онуком.

Коли нам дали садок, я стрибала від радості. Нарешті наша залежність від свекрухи зведена до мінімуму. Мама чоловіка цей тонкий момент якось не відразу відчула, тому була неабияк здивована, коли виявилося, що ми більше не хочемо слухати, які ми бездарні батьки. І навіть звичний шантаж із хворобою нічого не змінив.

Потім на якийсь час у нас встановилося щось на кшталт хиткого миру. Свекруха не надто агресивно лізла зі своїми порадами, а ми не дуже демонстративно їх ігнорували.

Зараз у нас назріває, а точніше назрів новий скандал. Наш п’ятирічний син тепер за будь-якого зауваження починав плакати і просити не віддавати його до дитячого будинку. Ми взагалі із чоловіком не зрозуміли, звідки вітер дме.

Виявилося, що наша жаліслива бабуся вирішила підтягнути дисципліну онука і стала його лякати тим, що якщо він не ідеально поводитиметься, то вона поскаржиться батькам, а ми вже віддамо його в дитячий будинок. Там із ним церемонитися ніхто не стане.

Ще й у фарбах розписала якесь страшне місце, як із Олівера Твіста. Звичайно дитина перелякалася, він звик, що дорослі зазвичай товаришують з головою і не кидаються такими страшними обіцянками.

На розмови з Валентиною Вікторівною ми витратили багато сил, часу та аргументів, але вона так і не зрозуміла, що нас так розбурхало. Ну пригрозила та пригрозила, чого такий переполох влаштовувати.

Я тоді й ляпнула, що продовжуватиме так поводитись, свої дні закінчить у будинку для літніх людей. Свекруха образилася до глибини душі, мовляв, як у мене таке взагалі язик повернувся таке сказати.

Мені залишалося тільки зробити наївні очі і запитати, що це її так розбурхало? Ну, сказала і сказала, чого переполох влаштовувати?

Син до бабусі третій місяць не ходить, а на всі претензії матері чоловіка я відповідаю, що так і триватиме, доки вона не перегляне свою поведінку і не навчиться нормально поводитися. А продовжить скандалити, закінчить у будинку для людей похилого віку.

Чоловік такій методиці виховання не дуже радий, але й не заважає поки що. Тим більше, що свекруха почала хоча б іноді думати, що і кому каже. Дивишся, так і вирулимо у світле спільне майбутнє.