Ідуть найкращі. Цьому хлопцеві було лише 22, батьки не згадають його. Але має пам’ятати батьківщина…

Миколі Самаку було всього 22 роки, але він був мудрою не по роках людиною, наче встиг прожити два життя одразу. Батьки пішли рано, хлопчик залишився круглим сиротою. Не озлобився, зберіг доброту, інтерес до людей.

Поруч із ним було тепло, його дружелюбність зігрівала. Він не скаржився на життя, не гнівив Бога, не дорікав долі. І нехай йому доводилося важко, нехай він міняв міста та місця служби, він завжди пам’ятав друзів. Дзвонив то з Тернополя, то з Франківська, щоб дізнатись, як у них справи.

Микола пишався тим, що його друзі були скрізь, цінував, що його пам’ятали та чекали.

Друзі вже не дочекаються Миколи, близькі не обіймуть. Але пам’ять про нього житиме в їхніх серцях.