– Напиши зараз заповіт, а то трапиться щось- ми ж перегриземось, – попросила мене дочка. Ось так прохання!

У мене двоє дітей – син Денис та донька Таня. У дитинстві начебто непогано ладнали, в юності теж нейтрально спілкувалися, а як заводили свої сім’ї, так розладналися у них стосунки. Навіть не знаю, із чим це пов’язано. Начебто й ділити їм нічого, я завжди намагалася дітям однаково допомагати.

Мені здається, що в їхній конфлікт чималий внесок внесли зять і невістка. Зі мною вони начебто спілкуються нормально, претензій немає, але аж надто у дітей різко стосунки зіпсувалися після весіль.

Я давно вже вдова, чоловіка не стало, коли діти тільки-но пішли до школи. Тяжко було, а якби не допомога моїх батьків та свекрів, то взагалі був би один непрохідний жах. А разом нічого, вистояли, підняли дітей на ноги, вивчили навіть житлом змогли забезпечити.

Свекрів уже живих немає, вони свою квартиру Денису заповідали. А ми з мамою продали її спадщину і назбирали дочці на квартиру. Так що обидві дитини у мене при нерухомості.

Моя мама жива, ми зараз із нею разом живемо. Вона раніше у приватному будинку жила у передмісті, але одній вже важко їй, та й будинок для постійного проживання вже не підходить.

Колись хотіли будинок перебудувати, але то одне, то інше, а потім мама вже нічого не хотіла, говорила, що й так доживе свій вік. Але “і так доживати” я мамі не дозволила, забрала до квартири. Тут все-таки затишніше. А її будинок ми використовуємо як літню дачу.

У мене пенсія, у мами пенсія, та ще з городу добрі запаси робимо, так і живемо, нам вистачає. Цього року я ще й репетиторство вирішила взяти, але це випадково вийшло – подруга попросила з онуком математикою позайматися, так я і втягнулася. Нині вже шість учнів – добрий приварок до пенсії.

З дітей я допомогу грошима не тягну, їм молодим потрібніше. А ось від допомоги руками відмовитись не можу. Я сама вже не молода, про маму вже не говорю. Так що допомога в ремонті потрібна, та й на дачі одній поратися важко – їдять всі.

Отож і виходить, що якщо щось зробити треба, то я то до сина, то до дочки звертаюсь. Намагаюся якось на когось не насідати, щоби все рівномірно і по справедливості було. Якщо зять із дочкою з ремонтом у кухні допомогли, то лагодити теплиці на дачі вже прошу сина.

Вже два роки я помічаю, що діти між собою сперечаються, хто мені більше допомагає. У застільній якійсь бесіді ввернуть один одному шпильку. Типу того, що хтось на дачі спину гне, а хтось потім огірки з неї тріскає. Або хтось нам із мамою ремонт робить, а когось не дозовешся.

Спочатку такі випади були рідкісними, а тепер жодне застілля без взаємних звинувачень у дітей не обходиться. Я вже й пояснювала, і соромила їх, але їм як з гуски вода не чують. Раз промовчать, а другого разу знову все по новій.

Нещодавно вони посварилися особливо сильно. Я заїкнулася, що на дачі непогано було б дах перестелити і якийсь невеликий ремонт зробити. Ми б з мамою навесні туди в’їхали, та до осені й прожили. А то щоразу мотатися на автобусі за спекою важкувато, а діти лише на вихідні можуть. Але овочі за спекою чекати на вихідні не стануть – засохнуть.

І якось обговорення перейшло у дітей у сварку, хто більше для нас із мамою робить.

– Ось що, мамо. Давай-но ти днями напишеш заповіт, а то якщо що, ми ж перегриземось через нього. Сама бачиш, що відбувається, – звернулася до мене дочка, коли син із невісткою пішли.

Я від такого прохання розгубилася. А що писати? Після мене в рівних частках все їм залишиться, інших спадкоємців немає. Вже на два вони зможуть все поділити?

– Ні, мамо, давай комусь квартиру, а комусь дачу. Щоб ми вже точно знали, що вкладаємось у своє. А то в мене чоловік буде корчитиcя на дачі, а потім нам дулю з маслом?

– Дача взагалі бабусі належить! Як я вам її впишу! Та й взагалі, чого ти мене ховаєш завчасно?!

Дочка сказала, що ніхто нікого не ховає, просто легше зараз оформити всі документи, щоби потім зайвих сварок не було.

У мене з того дня не йде ця розмова з голови. Син про неї не знає, а казати йому я не хочу. Боюся, мабуть, що він у цьому сестру підтримає. Я тоді остаточно у дітях розчаруюсь. Ось так узяти і списати нас з мамою з рахунків, спадок ділити – та хто так взагалі робить?

Подругі поскаржилася, вона каже, що правильно все сказала дочка. Знатимуть, наприклад, що квартира потім їм залишиться, так вони в неї вже й вкладатися охочіше стануть. А я не погоджуюся. Це вийде, що мені допомагати вони не готові, хочуть лише у своє майбутнє майно вкладатись. Та мені простіше вже чужим людям заплатити, щоб вони мені допомогли.