Сусід викликав трактор, щоб прочистити до свого будинку дорогу від снігу. Наш був на шляху, тому він вирішив і з нас гроші стрясти

Зима цього року була сніжна, до січня ще було терпимо, а потім просто завалювало кучугурами. Чистити дорогу доводилося постійно.

В адміністрацію ми всі зверталися, але ті тільки плечима знизували: зима несподівано прийшла, ніхто б і не подумав! Загалом на обов’язок розчищати дорогу чиновники забили, люди вибиралися, як могли. Хтось лінувався, хтось залишав машину подалі і ходив до неї пішки, хтось чистив дорогу біля свого будинку лопатою.

Один сусід знайшов нагоду, пригнав трактор і прочищав дорогу до своєї ділянки на ньому.

Ну хоче — нехай, нам його розчистка не дуже погоду робила, тільки пішохідну доріжку завалювала. Але ми її розчищали, звичайно, щоб можна було ходити.

Але раптом з’явився сусід до нас:

– Потрібно цінувати допомогу та совість мати теж треба. Я вам усім дорогу розчищаю, а ви тільки киваєте. Я солярку витрачаю, а ви б хоч спитали, у що мені це обходиться.

– Тож у скільки? І навіщо нам твої гроші рахувати?

– А потім, що віддали б мені хоч дві тисячі за роботу!

Ну, нічого собі претензії! З такими треба заздалегідь приходити і уточнювати, чи ми готові вкладатися в такий проект, для села це величезні гроші. Тим більше, ми взимку на машині не катаємось, нас автобус із траси забирає. Сусіду, ясна річ, треба, але чому ми повинні за його потреби розраховуватися?