Все більше розчаровуюсь у власному чоловікові. Коли виходила за нього заміж, навіть припустити не могла, що він такий маминий синок. Звичайно, він не питає у мами дозволу на щось, але варто їй клацнути пальцями, як чоловік змінює плани і мчить до неї. Він так не хоче сваритись з мамою, що в День усіх закоханих збирається їхати до неї клеїти шпалери

Таку тенденцію я помітила під час підготовки весілля. Як тільки нам кудись треба було з’їздити і щось обговорити, подивитися, домовитися, як лунав дзвінок свекрухи, якій дуже терміново щось потрібне було від сина.

– Ну, я ж у цьому зовсім нічого не розумію. Давай ти без мене вибереш? А то тут мамі треба допомогти, – заглядав він мені у вічі.

Я скрипіла зубами, але погоджувалась, думаючи, що після весілля все зміниться. Наївна я була, що скажеш. Після весілля нічого не змінилося. Свекруха відмовляється сприймати, що син більше не її власність, він має окрему сім’ю, а мамині хотілки не є центром всесвіту.

Навіть у весільну подорож ми їхали зі скандалом, бо ж у свекрухи город, вона ж дві свої чахлі грядки сама ніяк обробити не може. Тому наступного дня після весілля прямо з ранку почала телефонувати синові, що треба їхати на дачу. На мою думку, людина явно не в собі.

– Як увечері їдете? А куди? А коли повернетесь? За десять днів?! – обуренню свекрухи не було меж. – А на городі мені хтось допоможе?

Коли вона зрозуміла, що на понт сина не взяти, почалися голосіння зі скаргами, що в неї вже й тиск скаче, і голова розколюється, і ноги не ходять, а син, байдужа колода, готовий мати одну кинути, щоб пузо на пляжі гріти.

Я тоді була така зла, що поставила умову – або ми їдемо вдвох і відпочиваємо, або я їду сама, а як повернуся, подам на розлучення. Бо другий день я в ролі дружини, а мене вже на маму міняють. Чоловік вибрав перший варіант і ми поїхали відпочивати. На щастя, квитки були наступного ранку, тому мама чоловіка не встигла пропалити нам мізки своїм ниттям.

Після повернення з відпустки свекруха із сином демонстративно не спілкувалася цілий тиждень. Він же бігав за нею хвостиком і намагався вимолити вибачення. Виглядало це дивно, якщо чесно. Видно, що вона просто маніпулює. Я радила чоловікові перестати за нею бігати, тоді вона сама прийде миритися. Але чоловік заявив, що він так не може, це мама.

Коли я завагітніла, свекруха не зраділа появі онука, а почала журитися, що син їй і зараз належної уваги не приділяє, а як дитина народиться, то взагалі дорогу до неї забуде. Я тоді психанула і сказала, що якщо вона має таке ставлення до ситуації, то онука вона не побачить. В мені явно говорили гормони, бо зараз мені взагалі начхати, що там думає свекруха з приводу нашої дитини.

Усю вагітність свекруха привертала увагу до себе. Ми збираємось на УЗД – у мами чоловіка катастрофа, зараз заллє сусідів, сину, терміново приїжджай. Виявилося, що проблема була не термінова – сифон відвалився. Потрібно було просто закрити кран і не користуватися якимось часом раковиною на кухні.

Ми з чоловіком зібралися на курси для майбутніх батьків – свекрусі саме в цей час треба їздити поливати свої грядки. Ні на день раніше, ні на день пізніше – тільки в той самий час, коли у нас вже плани. Чоловік кілька разів не поїхав, то потім свекруха знову з ним демонстративно не спілкувалася. І він здувся і почав їздити допомагати мамі.

– Дружина і без тебе там розбереться, це не чоловіча справа. А ось допомогти матері у тяжкій фізичній праці – чоловіча.

Що тяжкого в тому, щоб зі шланга поливати грядки, я не знаю. От якби вона воду відрами з озера тягала, тоді так.

Потім були постійні дзвінки чоловікові вечорами та вихідними, свекруха вимагала уваги до себе. А що мені з дитиною потрібна допомога – їй до одного місця.

– Що ти там допомагатимеш їй? У чотири руки немовляти качати? Так все життя у спідниці дружини та просидиш! – обурювалася свекруха.

Ну так, а мусить сидіти біля маминої спідниці.

Зараз дитині вже рік доходить, і стало трохи легше. Син став набагато спокійнішим, тому в нас став з’являтися час для себе. Ось ми й вирішили відсвяткувати День закоханих.

Я домовилася, що моя мама забере увечері онука до себе, а ми проведемо вечір і ніч на втіху тільки вдвох. Вже і меню продумала, і дещо для романтичного вечора прикупила, чоловіка налаштовувала на потрібний лад. Загалом у нас були грандіозні плани. Це був перший раз після народження дитини, коли ми залишалися у квартирі одні так довго. Я чекала цього вечора з нетерпінням.

Але вчора чоловік прийшов з роботи і заявив, що з планами мені доведеться обламитися. Свекруха дзвонила – їй терміново треба допомогти поклеїти шпалери. Знаєте, коли? Правильно, чотирнадцятого лютого! І я навіть знаю, чому саме цього дня. Тому що чоловік їй похвалився, що теща забере малюка на ніч, а ми проведемо її вдвох.

Я поцікавилася, чому саме цього дня. Можна ж раніше чи пізніше. Виявилося, що шпалери на замовлення і прийдуть саме чотирнадцятого лютого вранці. А потім не можна, тому що свекруха вже почала готувати кімнату до ремонту, і не хоче зайвий день жити в бардаку.

– Ну ми ж можемо іншим разом час провести, – почав заїкатися чоловік. – А то мати образиться.

Я вибухнула. Маму свою я вже напружила, сама магазинами пробіглася, в салони записалася, а чоловік говорить про інший час. І лише через чергове марення з боку його мами. Образиться він. Тепер я образилася.

Сказала, що якщо він чотирнадцятого лютого поїде до матері, то може їхати одразу з речами. Мені набридло постійно поступатися відбивати її атаки і поступатися їй. Це не сім’я.