Нашу ідею одружитися в сім’ї чоловіка, що складається з його мами та двох сестер, одразу прийняли холодно. Під час знайомства мене всіляко намагалися зачепити, але я не подавала вигляду, хоча внутрішньо була в шоці від такого прийому. Я ж нічого цим жінкам не зробила, з чого така ворожість. А потім до мене дійшла причина.

До того, як ми вирішили одружитися, ми з чоловіком жили окремо. Він у своїх батьків, а я у своїх. Думок з’їхатися не було, у мене батьки дуже старомодні і просто не зрозуміли б такого співжиття. Вони за сценарієм спочатку весілля, а вже потім окреме життя.

Чоловік жив зі своєю сім’єю, де був основним джерелом фінансів. Хоча там усі працюють, але все одно основний тягар забезпечення сім’ї лягав саме на нього.

– Так повелося, коли тата не стало. Старша сестра тоді була одружена, молодша в школі навчалася, а мама хоч і працювала, але отримувала мало. Мені довелося стати на місце батька і тягнути сім’ю, – пояснював мені чоловік.

Коли ми одружилися, старша сестра вже розлучилася і разом з дитиною повернулася до матері, молодша навчалася в університеті на платному, а свекруха продовжувала працювати чи сторожем, чи вахтеркою, загалом, не сильно напружувалася.

З нашим весіллям випливло з їхнього будинку джерело фінансування. Чоловік ясно дав зрозуміти своїм родичкам, що готовий допомагати, але тягнути все у колишньому обсязі не зможе.

Я допомогла чоловікові прийняти таке рішення, не приховуватиму цього. Але й мій чоловік не дурень, чудово бачив, що діялося. Там три дорослі людини, яким під силу нормально працювати і самим себе забезпечувати. Просто вони не хочуть зайвий раз напружуватись.

Зрозумівши, що грошопровід закрився, родички вирішили діяти по-іншому. Тепер вони позичали гроші в борг. Привід для цього завжди був якимсь щирим.

То старша сестра прийде в гості ледве стримуючи сльози, а після питання, що з нею, почне ридати, що грошей немає, а дитині треба купити те, це, а то вже зовсім ходить, як бомжик, все зносив, з усього виріс.

– Колишньому ж начхати, він собі вже нову сім’ю завів. Навіщо йому колишня дитина? А в мене зарплата така, що… – сумно махає вона рукою і продовжує ревти. – От був би живий тато…

Згадка батька завжди пробиває чоловіка на якусь сентиментальність. Він позичає сестрі гроші, звісно з терміном віддачі “коли вийде”. Сестра присягає, що ось зараз дитину одягне-взує, а потім віддасть борг.

Потім молодша сестра починає скаржитися на відсутність грошей.

– Уся група їде закінчення сесії відзначати на базу відпочинку, а мені вдома сидіти, – журиться вона. – У матері грошей не попросиш, ну, ти сам знаєш. Почуваюся відщепенцем… От був би живий тато.
І знову – візьми грошей, потім віддаси, як будуть.

Ну і вишенькою на тортик приходить свекруха, у якої зазвичай погано взагалі все – комуналку підняли, коліно болить, зуб болить, ліки дорожчають. І на все це, звичайно ж, потрібні гроші, яких вона не має. Знову та сама сумна вставка “ось був би живий чоловік” і потім клятвенна обіцянка повернути гроші.

Так продовжується вже третій рік. Тільки трохи змінюються репліки, наприклад, молодша сестра вже закінчила університет, але з роботою щось не поспішає, ниє, що нікуди не беруть, або пропонують якесь не таке місце, куди вона не піде, вона ж “себе” не на смітнику знайшла”. Та й суми запитів варіюються ще, а решта залишається незмінною.

При цьому свекруха робить ремонт у квартирі, сестри їздять відпочивати, купують шмотки, загалом живуть явно не за межею бідності. Але про те, щоб віддати борг братові, хоча б якийсь один із багатьох тисяч, вони навіть не думають. А навіщо? Він не вимагає.

– Та ти бачиш, як вони живуть. Зараз віддадуть, а завтра прийдуть назад позичати. Ми ж не голодуємо, а вони віддадуть, просто пізніше, – намагається виправдовувати чоловік.

А як вони живуть? Місцями краще за нас. Я ось на морі не була чотири роки, а старша зовиця щороку їздить, дитину возить. На які кошти? На кошти брата, тому що ми пам’ятаємо, що батькові там всеодно на дитину, а сама вона стільки не отримує. А дитинку треба оздоровлювати і вітамінізувати, як їй  без моря?

Молодша в обновках завжди, а я пуховик все змінити не можу, але вже відверто час. Тому чоловік знову своїм родичкам гроші назичив, а тепер нам самим би до зарплати дотягнути.

Ситуація відверто дратує, я від неї втомилася. Виходить, чоловік, як і раніше, утримує своїх родичок, просто тепер це називається по-іншому. Я ж так не хочу жити. Поставила чоловікові умову – ще хоч копійку дасть своїм сестрам чи матері, може збирати речі та йти до них. Виняток – проблеми зі здоров’ям, але тільки з офіційним медичним висновком. Подивимося, що з цього вийде.