Зізнаюся чесно, чому у мене в 43 чоловіки немає, хоча все є для стосунків

Я з тих щасливих жінок, яким не потрібно брехати про себе навіть на сайтах знайомства, у мене справді справи непогані. Мені 44, до старості ще далеко. Я не малолітнє дівчисько з пружним тілом та величезною короною на голові, але й далеко не руїна.

Оцінюю себе адекватно, життям побита і зробила висновки, вмію бути вдячною і знаю своє місце. При цьому дурниціями не займлася, добре виглядаю, завжди знаходила час на спорт і зберегла непогане тіло.

Завжди була самодостатньою, були романи, але жоден із них не завершився походом до РАЦСу. Дітей також не народила. Жаліти пізно і немає сенсу, тепер живу, як можу і вмію. Не втрачаю нагоди себе побалувати і не соромлюся цього.

І не бачу нічого ганебного, що завела обліковий запис на популярному сайті для знайомств. Якщо хочеться знайомитись і спілкуватися з чоловіками, зараз тільки туди. У людей можуть бути різні цілі для спілкування, щастя, що є можливість знайти один одного.

Звичайно, можна і зараз блукати театрами, ходити на якісь заходи, але неможливо робити це постійно, і неприємно — заради пошуку. Адже театр не нічний клуб, куди я, до речі, теж не піду. Вік уже не той, нічого ловити. Але в опері я слухатиму музику, а не сидіти навитяжку і озиратися на чужих кавалерів.

Спілкування з чоловіками мені вистачає і на сайті, з деякими ми потім знайомимося, якщо спільне коло інтересів. З кимось вирушаємо у велопоходи, хтось кличе до клубу настільних ігор розбавити компанію. Знайшла кілька друзів. Без підтексту просто друзів. Та й легкі романи кілька разів траплялися.

Але цікаво, що сперечатися з чоловіком досі неможливо. Починаєш у цікавій розмові заперечувати, відстоювати власну думку, адже я її не зі стелі взяла, досвід життєвий є. Відстоюєш, і прилітає одразу:

– А що ти так злишся? Ось ви, незаміжні, звірієте без мужика. І відразу стає гидко.

Не знаю, з чого взагалі сильна стать взяла, що жінка при мужику не може постояти за себе, дозволяє себе кривдити, і лише на самоті відрощує кігті та зуби.

Навіть у повсякденному житті приходиться дати відсіч якимось хамам, не можу чоловіком назвати того, хто лізе вперед без черги або штовхається в маршрутці. І варто лише приструнити — летить у відповідь: звичайно, зла собака без мужика…

Я ще пам’ятаю ці радянські часи, коли жінок самотніх, розлучених, особливо без дітей, за “великим Левом Миколайовичем” хором звали пустоцвітами. Прямо скажемо, неповноцінними вважали бур’янами. І неважливо, що жінка приносила користь суспільству, навчала дітей, працювала у науці. Рятувала поранених… Та хай навіть підлоги мила, яка різниця? Але без чоловіка вона просто нуль.

Але час минув, можна жити на власне задоволення, ні перед ким не виправдовуючись. На жаль, дехто за інерцією досі кричить: “Пустоцвіт”.

Смішні вони, ці люди з думкою. Але тільки ми не звіріємо від самотності настільки, наскільки часом звіріють жінки в шлюбі. Ми вибираємо собі цікавих чоловіків і спокійно залишаємо їх заради кращого варіанту. Я люблю хлопців до тридцяти, і вони теж мене люблять. Мої подруги обирають супутників за інтересами. Хтось в тренажорному залі шукає, хтось на кулінарних курсах.

Але всі ми регулярно чуємо, мовляв, незаміжні, нічого солодшого моркви не бачили…