Ночами домофон відключати доводиться, сусіди нахабніли зовсім. На мене ж і наїжджають ще

Мирним і затишним вечором ми з чоловіком закуталися в плед, пригрілися, нікого не чекаємо. Дивимося серіал, обіймашки у нас, на столі смачненьке, діти у мами. І тут дзвінок у домофон.

Напруга відразу, романтичний настрій якось пропав…

– Хто це раптом? Хтось обіцяв прийти?

– Може, мама вирішила сама дітей привезти раніше?

Виявилося, що сусіди забули ключі. Повторюється таке регулярно.

Останнім часом настільки у звичку у них увійшло, що ми і до домофону не підходимо навіть просто з принципу, навіть якщо можемо. Знайомих привчили та попереджаємо: спочатку наберіть по телефону. Вони так і роблять: спочатку дзвонять, мовляв:

– Це я прийшов, зараз наберу код, відчиніть. — І тільки-но я підійду до домофона.

Сусіди ж взагалі невимушено поводяться. Їм самим не хотілося на домофон скидатися, І якийсь час ми їх по-людськи рятували, дітей шкода на морозі тримати.

Довиручалися: тепер вони всім своїм гостям тупо називають номер саме нашої квартири та ще кількох сусідів, хто готовий був прийти на допомогу.

Життя перестало бути спокійним: то гості туди-сюди ходять, то діти бігають, навіть о третій ночі буває, дзвонять, щоби відкрили.

Найприкріше, повністю відключити домофон теж нереально, іноді чоловік ключі забуває, і син йде на пробіжку без телефону. Але на ніч у нас святе правило – зібрався відпочивати – відключи домофон.

Я якось полінувалась, чоловік на дачу поїхав, і вирішив там заночувати. Я вирішила, чи мало залишила.

Серед ночі, о третій годині, о третій! — настирливо дзвонять. Я поки металася у спробах знайти рукава в халата, а домофон продовжував дзвонити.

Ось що я мала думати? Зрозуміло, вирішила, що із чоловіком сталося. Хто ще прийде о третій ночі?

– Хто? — спитала про всяк випадок.

Сусідко, це мої сусіди виявилися, – відкривай! Ми з ресторану йдемо з весілля. Ключі відвезли гості, а домофона немає, самі повинні знати. Відкривайте скільки можна дзвонити!

Боже, як я тоді злилася!

Сон мені перебили, так до ранку і не лягла, пішла вранці на роботу з квадратною головою. Ледве досиділа до кінця дня.

Вже говорила з сусідами по-доброму, щоб ключі на сім’ю зробили, а не нас смикали. Щоб роздали їх своїм свекрухам та тещам. І відчепилися від нас нарешті.

– Ні, у нас тільки один ключ, інакше ходитиме будь хто!

– А ми до чого? Ваші незручності самі розбирайтеся.

– Ну ти вже відповіла, чи важко натиснути на кнопку?

Зустріла сусідку, так вона мені виволочку влаштувала: відключила домофон, не пустила її дитину, нахабство яке! Але вона з’ясувала наші стільникові, якщо відключимо – на них завжди можна додзвонитися.