Моя подруга не знала, як заставити своїх синів іти працювати, а не сидіти вдома. І тут придумала: сама пішла на пенсію
Наталія Андріївна у нас у бухгалтерії не лише начальниця, а й вельми шановний фахівець та людина. Заробляла пристойно, і все бачила, ніби в голові рентген. І звичайно, на пенсію її ніхто не виправдовував, куди без неї?
Зарплата у неї була більш ніж гідна, можна ні в чому собі не відмовляти. Чоловік, на жаль, пішов із життя рано, Наталю Андріївну в житті тільки робота тримала.
Та діти.
Поки живий був чоловік, вони встигли їм купити квартири, і на освіту грошей відкласти. Але діти із задоволенням відучившись на престижних факультетах, на роботу не рвалися.
Точніше, молодша дочка вже чудово заробляла, будувала кар’єру, хоча ще диплом не встигла здобути. Старша дівчинка теж радувала, організувала бізнес у б’юті-сфері. А хлопчики, надія батьків, з’їжджати від мами не поспішали.
Жили удвох у кімнаті, а Наталя Андріївна у другій, двоє у них. Може, вона встигла б знову заміж вийти, але два здорові чола спершу були студентами, потім осіли вдома, все ніяк робота для них “не знаходилася”.
– Ну ми ж не будемо двірниками? Ну, немає місця… Зате тобі, мам, не так самотньо.
– Звичайно, не самотньо, — бурчала мати, — якщо я на вас і перу, і готую.
– Ну, мама? Ну що ти починаєш? Жаль тобі супу, не вистачало ще ділити їжу.
Загалом подумала наша колега і вирішила: скільки вона зараз на цих хлопців заробляє? Якщо із зарплати відмінусувати, їй лише майбутня пенсія і залишається. Сенс працювати тоді? Вона давно мріє зайнятися здоров’ям, до хору ходити. І спокійно гуляти вечорами із сусідом-собачником, він давно їй цуценя пропонує.
Сини обіцяли допомагати? Ось хай допомагають!
Вона спокійно підготувала всі документи, взяла відпустку, щоб не йти різко, дала собі час подумати. І сіла вдома.
За кілька днів хлопці запитують:
– Мам, ти вже кілька днів удома сидиш, ти на лікарняному, чи що?
– Сину, а ти забув, якого я року? Пенсія у мене, вийшла ось, відпочиваю.
– А з нами чомусь не порадилася? Міша! Іди сюди, у нас мама в пенсіонерки подалася!
Наталія Андріївна навіть розгубилася. Двоє дорослих чоловіків наїжджали на неї, переходячи всі кордони, вона не розуміла, може жартують так? Їй пояснювали, що ж пенсія маленька, як її на все вистачить? У них плани, між іншим, а пенсіонери працюють. Як жити на копійки?
А я зараз як на копійки живу? От як живу, так і житиму! Мені після вас нічого не лишається! Ще б я вашого дозволу не питала! Не хвилюйтесь, з голоду не пропадемо, на хліб вистачить.
Хлопці сиділи вдома і дмухали, під’їдали запаси з холодильника. З шаф. З льоху.
Наталя Андріївна робила їм вівсянку на воді. Суп без м’яса вегетаріанське. Вінегрет без горошку.
Незабаром хлопці з’їхали з речами, а там і робота їм знайшлася. Чекає тепер мати, коли обіцянку виконають і допомагатимуть, але поки що тиша…