У моєму домі всі повинні поводитися адекватно, навіть я. Не зробила винятку і для свекрухи, виставила за поріг
Я давно одружена, вже три роки як. Ми і один до одного притерлися, і побут налагодили, щоб часу не забирав. І навіть завели дитинку, доньці вже півроку.
Щоправда, зайняті постійно, зате повне порозуміння в сім’ї. Чоловік дає мені трохи працювати, із задоволенням порається з малюком. І це важливо, я не втратила ні кваліфікації, ні зарплати. Потім я його заміняю на господарстві. Бережемо один одного, змогли до ритму увійти і все у нас чудово.
Окрім свекрухи. Я розумію, їй нудно вдома. Їй хочеться відчути себе корисною та потрібною.
Можна стати потрібною, але не можна силоміць змусити себе поважати, а вона ридає і вимагає щирості та поваги. Неодмінно паскудити, просто щоб довести, що має право. І поки що награно ридає, не забуває про своє: влізти куди не просять, маніпулювати. Немов дівчинка в садочку в ляльки грає:
Вона не розуміє, чому у нас якісь речі та процеси виглядають не так, як заведено в її будинку, чому я роблю не так, як робила вона. Навіть найнезначніша її порада на кшталт вибору марки порошку звучить у наказному тоні. Вона і сама це визнає:
– Щоб часу не гаяла! Ти тільки вчора матір’ю стала, звідки маєш право щось вирішувати? Що ти можеш розуміти у виховані дітей? Угробиш мою онучку… І сина мені загробиш, на голову йому сіла, і працює він, і з дитиною сидить! Я, я маю з нею сидіти, я моїй онучці мати! Бабуся ближче матері, я сама її виховаю!
Спробувала напоїти дитину в 4 місяці какао, ну навіщо?
– Вона ж просить, ручки тягне.
– У дитини червоні плями полізли по тілу, звісно. Какао прекрасна річ, але ще й aлерген, не в чотири місяці до нього привчати.
Свекруха намагалася все звалити на мене, але чоловік відлучив її від дому на тиждень, сподівався попустити.
Та та знову з’явилася — і знову лізе до дитини. Навіть руки не миє з вулиці. І неначе на зло лізе в загальний свіжий суп облизаною ложкою і той скисає.
Критикує куплені мною овочі і забирає їх додому собі. Притягує доньці якесь дитяче харчування радянського зразка. Наш прикорм якісний тягне додому: їй самій подобається на сніданок.
Після того, як моя шестимісячна дочка подавилася сушінням, ледве відкачали, запитань я мала чимало. Головне — звідки сушіння, якщо ми їх у хаті не тримаємо?
Щастя, що сусідка хірург та вдома була,. Швидка б точно не доїхала.
Свекруха те сушіння намагалася на мене звалити, але я не довго з нею розмовляла. Поки сусідка дитину заспокоювала, вигнала зухвалу бабу, викинула на сходи всі її сумочки.
Що та чоловікові набрехала — знати не хочу. Він говорить, мовляв, треба налагоджувати стосунки, але в мене запасної дитини немає і вже не буде. А от у дитини нормальна бабуся є.