– Ти відібрала в мене сина, – ридає свекруха. Але вона сама зробила все, щоб чоловік із нею не спілкувався

У сім’ї чоловіка всім завжди заправляла свекруха. Чоловік у неї підкаблучник із стажем, через спідницю дружини його не видно і не чути. А ось її син, котрий два роки тому став моїм чоловіком, завжди прагнув вибратися з-під опіки авторитарної мами.

Зайвих приводів конфлікту він намагався не створювати, а й свої інтереси відстоював жорстко. Поки ми з ним не вирішили одружитися, кожен із нас жив у своїх батьків. Після пропозиції руки та серця було вирішено з’їхатися та винаймати квартиру.

Для мене це стало першим бойовим зіткненням зі свекрухою. Вона щодня дзвонила синові, вимагала від нього повного звіту і не припиняла вмовляти повернутися додому. А це він їй ще не розповів, що збирався одружитися. Я спочатку здивувалася, що його мати не знає, а потім зрозуміла, чому він вирішив не говорити.

Коли заяву до РАЦСу було подано, ми вирішили, що час і з батьками познайомитися. Мені з його, він з моїми був давно знайомий, ще коли зустрічатися починали. А я мав серйозне випробування.
Ну і звичайно ж я свекрусі не сподобалася, хоча й поводитися намагалася скромно, і виглядала пристойно.

Але з її викривлених губ і загальної зневажливої ​​гримаси було чітко видно, що я їй не до душі. Того вечора для повного антуражу допиту не вистачало тютюнового диму, що висів під стелею, і настільної лампи, що світить мені в обличчя.

Потім почалися нескінченні приходи до нас у квартиру, постійні дзвінки з ранку у вихідні – загалом, усе за класикою. Мене це все нервувало, але вигляд я намагалася не подавати. Чоловік і так усіма силами намагався обмежити його присутність у нашому житті. Виходило в нього непогано, але хотілося більшого.

Коли я завагітніла, раділи всі, свекруха начебто теж привітала, але зробила це дуже стримано, наче з-під палиці. Але її ставлення до цього питання цікавило мене в останню чергу.

Вагітність протікала зі змінним успіхом.  Чоловік поставився з розумінням, ніколи не висловлював невдоволення, що в нас вдома немає їжі чи посуд брудний. Він приходив після роботи, питав моє самопочуття, а потім спокійно йшов мити посуд, готувати вечерю, завантажувати прання.

Свекруха, яка не перестала ходити до нас, постійно приходила і голосно обурювалася на кухні, що я зовсім зледащіла, а чоловік мені потурає. Мовляв, що це за дружина така, якщо чоловік сам собі вечерю має готувати, мити посуд і сорочки прати.

– Ти не розумієш, що у мене дружина зараз вагітна, їй погано. Буде вона ще в такому стані біля плити стрибати.

– Дурниці це все. Вагітність – не хвоpoба. Я, коли тебе виношувала, і прибирала, і готувала, ще й у свекрухи прибирати встигала, – гомонила свекруха так, що не почути її в однокімнатній квартирі було неможливо. – Розпещена вона у тебе, мало не так – відразу лежати на м’які перини. А ти їй ще потураєш, вона з тебе підкаблучника зробила!

– Зі своєю дружиною я розберуся сам, – твердо відповідав чоловік, а голос з кожною такою розмовою ставав все холоднішим і холоднішим.

– Ось, що я й казала, вже матері хамити почав!

Я б і сама відповіла свекрусі з превеликим задоволенням, але сил лаятись у такі моменти у мене просто не було. Але й чоловік справлявся непогано.

Місяць тому я народила сина. На виписку нікого не пустили за епідеміологічними обмеженнями, тому вирішили, що за тиждень влаштуємо оглядини вдома. Всіх сповістили про це, погодилися.

Але свекруха, зрозуміло, найрозумніша, приперлася до нас того ж дня. Чоловік її далі не пустив порога. Ми з сином після лікарні, хочеться тиші та спокою, та й не готова я була зараз до хвиль негативу, а свекруха без цього не може. Ось чоловік і пояснив мамі, що на неї не чекають, щоб приходила в призначений час.

– Мда, не думала, що доживу до такого – рідний син на поріг не пустив. Гаразд, прийду на онука подивитися, коли невістка дозволить. Батько дитини права голосу не має, – промовила вона. Ну, не може людина не залишити останнє слово за собою.

Більше до призначеного дня вона не оголошувалась, навіть не дзвонила. На оглядини прийшла з ображеним виглядом, але на неї ніхто не звертав уваги, не заради неї тут зібралися. Свекруха теж підійшла до онука, довго в нього вдивлялася, а потім заявила, що на її сина взагалі не схожий. Потім глянула на мене і додала, що і на мене щось не дуже схожий.

Поки я перетравлювала почуте, чоловік стягнув свою маму на кухню. Мої батьки вдали, що нічого не сталося, а я не знала, як реагувати. Хотілося обігріти свекрушку чимось важким після таких слів.

На кухні чоловік із мамою поговорив на підвищених тонах, потім провів її в коридор і на прощання сказав, що в цьому домі на неї більше не чекають, а про онука вона може забути. Немає його.

Тема поведінки його мами не піднімалася, всі дорослі люди й зрозуміли, що вона мала на увазі, говорячи про несхожість сина на батьків. З’ясувалося, що вона чоловікові давно вже мозок мила на тему моєї невірності.

Терпіння чоловіка до кінця підходило давно, але своїм висловом про немовля вона переповнила чашу терпіння. Чоловік тепер її бачити не хоче, тим більше.

Вона намагалася мені дзвонити з претензіями, що я відібрала у неї сина, народила невідомо від кого, і взагалі зруйнувала її сім’ю. Навіть прокльонами сипала, бажаючи такого, що волосся на голові дибки вставало. Довелося і мені відправити маму чоловіка до чорного списку, як це зробив він сам.

Я себе винною ні в чому не вважаю. Вона сама все зробила для того, щоб син не мав бажання з нею спілкуватися. Найближчим часом ми переїдемо, щоб вона навіть не знала, де ми живемо. І це, до речі, була не моєю ідеєю, але я її підтримую. Якщо вона проклинати не соромиться, то хто знає, що їй ще в голову стукне.