Я кинула чоловіка в поїзді: просто вийшла з купе з незнайомцем. Так закінчився мій 25-річний шлюб
Ми ніколи не знаємо, як повернеться наше життя. Іноді навіть самі добрі і щирі відносини можуть закінчитися. З такою ситуацією зіткнулася і я.
Ми з чоловіком прожили разом цілих 25 років – срібне весілля, як ніяк. Виростили сина і дочку, та й в принципі жили щасливо. Різниця між дітьми у нас всього два роки. Приблизно в той час, коли діти займали весь мій вільний час, я дізналася від своєї приятельки, що чоловік мені зраджує.
Я вирішила не зволікати і в упор запитати, чи це так. В очі чоловік збрехати мені не зміг і зізнався, що це правда. Пояснив він це просто, сказав, що любить мене і причиною стало те, що я приділяла йому мало уваги, завжди відчувала себе втомленою, перестала стежити за собою і так далі.
Ці причини і стали початком кінця, тоді у нього і трапилася інтрижка з подругою дружини брата. Тоді мій чоловік так слізно вимолював прощення, говорив, що ті відносини були для нього нічим більшим, ніж просто розвагою, і він до кінця життя буде любити тільки мене. Також не забув пообіцяти, що якщо я його прощу, то ця ситуація буде першою і останньою в житті нашої сім’ї.
Я багато думала і вирішила, що ми можемо врахувати наші помилки і можемо далі жити щасливо. Тому я його пробачила. Адже завжди у відносинах винні обидвоє, тому в такій поведінці мого чоловіка була і моя вина.
Потім ми вирішили запросити до нас в будинок няню, так як батьки з вихованням дітей не могли допомогти нам через те, що жили далеко. Здавалося, що все нормалізується. Дочка підросла і пішла в садок, я змогла вийти на роботу. З одного боку здавалося, що стане простіше, але ні.
Ми так само продовжували з чоловіком віддалятися один від одного. Ми обидвоє втомлювалися на роботі, часто затримувалися там. Все прийшло до того, що ми стали навіть вечеряти і снідати не разом.
Інтереси в проведенні вільного часу у нас також різнилися. У вихідні мені подобалося виїжджати на природу з дітьми, чоловік же вважав за краще випити пива і пограти в комп’ютер. Я при першій-ліпшій можливості виривалася до батьків в місто, чоловік вважав за краще вирушати з друзями в лазню.
З одного боку, жили ми як всі, ніби й непогано, але і до щасливого сімейства нам було далеко.
В цілому ми нічим не відрізнялися від тисяч таких же сімей. Ми їздили на море раз на рік, а протягом року могли дозволити собі вирушити вивчати європейські країни. Також нам вдалося зробити в квартирі хороший ремонт. Ми ростили дітей і особливо ні в чому не мали потреби. Так йшли роки, діти виросли, вступили до університетів і випурхнули з сімейного гнізда.
Син уже будував власну сім’ю, а ми з чоловіком розуміли, що стаємо чужими один одному, але ніхто не хотів говорити це вголос. Це боляче було визнавати, а ще болючіше усвідомлювати, що ми обидвоє втрачаємо час, роки летять вперед, а щасливого життя як не було, так і немає.
Десь за рік до нашого розриву мій чоловік почав змінюватися. І не як людина, змінилося саме його ставлення до мене, і далеко не в кращу сторону. Що стало причиною того, я до сих пір не розумію. Швидше за все, вся справа в моїх спробах поговорити з ним, щоб він зрозумів, що мене не влаштовує в наших відносинах.
Він кричав, що я все вигадую і ніяких проблем у нас немає. А може, причиною стала інша жінка. Копатися в цьому мені не хотілося.
Хоча чоловік говорив мені, що після того, як пообіцяв не зраджувати, він цього більше не робив, а його відношення до мене змінилося тільки тому, що я його дійсно дістала своїми вигаданими проблемами. А скипала від кожної його причіпки на рівному місці.
Мене дратувало кожне його слово, кожна дія. Він же міг принижувати мене при наших спільних друзях, батьках. Я намагалася знову завести діалог, але це, природно, не допомагало.
Одного разу подруга сказала мені одну річ. Вона вирішила, що мій чоловік просто мені заздрить. Я успішна на роботі, мене підвищують, цінують, він же вже більше двадцяти років топчеться на одному місці. Він все це прекрасно розуміє, але не хоче нічого робити для того, щоб це змінити. Адже для цього потрібно визнати свою слабкість, а це робити він точно не хотів.
Порадіти за дружину він теж не міг, вийшло, що все, на що він здатний, – це ображати і лаятися. Частка правди в словах подруги виразно була, але зважитися на рішучий крок і розірвати відносини я все ж не могла. Я постійно думала про дітей, квартиру, про те, як ми все це будемо ділити.
Одного разу я йому запропонувала поїхати разом в санаторій. Ми ніколи не відпочивали ніде удвох, і це здалося мені гарною ідеєю. Чоловік лише знизав плечима і сказав, що він не проти, але з однією умовою, що я сама все організую, тому що у нього на це немає часу.
Я вирішила взяти все в свої руки і довести справу до кінця. Забронювала номер. Не дивно, що за фотографіями готель чоловікові зовсім не сподобався, але я вже навчилася пропускати повз вуха його постійні причіпки.
Проте день подорожі все ж настав. Ми сіли в купе, а в душі у мене хлюпала така радість від того, що я нарешті відпочину, побачу нові місця. При цьому у мене склалося таке відчуття, що на місці чоловіка у мене порожнеча. Антон грав в якісь ігри в телефоні, на верхній полиці спав чоловік, четверте місце пустувало.
Тут сусід зверху вирішив перекусити і спуститися вниз. Він оглянув нас привітним поглядом, привітався і сказав, що його звуть Тарас. Я відразу запримітила його красиві зелено-карі очі. Чоловік мій вітатися відмовився і сидів все так же в телефоні. Ми ж з Тарасом продовжили бесіду.
Моєму чоловікові це не сподобалося, і він вирішив зажадати від мене наш обід, який, до слова, йому теж не сподобався. Він почав невдоволено бурчати собі під ніс, а я вирішила не встрявати в конфлікт при незнайомих людях.
Тарас же уважно спостерігав за нами, особливо за мною. Я відразу звернула на це увагу. Він нібито заглядав в саму душу і задавав ті питання, які я сама боялася собі задати. Ми поїли втрьох і вирішили замовити чай у провідника. Мій чоловік знову почав канючити. Йому не подобалося, що чай несуть так довго.
Наступна зупинка була довгою, і Тарас запропонував вийти подихати свіжим повітрям. Чоловік мій, звичайно ж, відмовився, а я вирішила піти розім’ятися. З собою я взяла пальто, телефон, щоб набрати дочку, і сумку з гаманцем, якщо раптом знадобиться щось купити. Ми з Тарасом вийшли разом в тамбур чекати, поки поїзд зупиниться.
До зупинки залишалося кілька хвилин, і в тамбурі Тарас несподівано притягнув мене до себе і поцілував. Ця подія стала для мене ковтком свіжого повітря. Поїзд зупинився, ми вийшли на вулицю і в купе, де мене чекав мій чоловік, ми вже не повернулися.
Ми зупинилися з Тарасом в маленькому містечку, яке укрило нас від негараздів. Мене – від нещасного шлюбу, Тараса – від втрати дружини. Відчувалося, ніби ми заново народилися.
З тих пір пройшло вже два роки. Я розлучилася з чоловіком і переїхала в інше місто до Тараса. Було багато розмов про розлучення і розрив відносин, дітям довелося постаратися, щоб зрозуміти мене і мої зміни в житті.
Я ні про що не шкодую. У відносинах з Тарасом ми вчимося розуміти і приймати один одного. Ми любимо один одного з усіма нашими перевагами і недоліками. Мені здавалося, що я вже не гідна любові і доброго ставлення до себе. Однак тепер я думаю інакше.
Ми з Тарасом пишемо свою спільну історію. Тепер, коли ми прокидаємося вранці і бачимо один одного, наші очі по правді сяють. І повірте, це справжнісіньке щастя, яке ніщо не замінить.