– Поступіться братові своєю квартирою. У вас поки дітей немає, ви можете і зі мною пожити, а їм тісно, – вмовляє свекруха

Ми з чоловіком живемо в моїй спадкової двушці. Мені вона дісталася від бабусі, точніше, від бабусі залишилася одинокімнатна квартира, куди перебралися батьки, а ми з чоловіком облаштувалися в їх двокімнатній квартирі.

Всі залишилися задоволені, нам простору більше, а батьки переїхали ближче до бабусі по маминій лінії. Вона жити з кимось відмовляється категорично, але допомога в її віці вже необхідна. Документи ми не переоформляли, сенсу в цьому немає. Так що за фактом ми живемо в квартирі батьків.

За минулі три роки ми зробили в квартирі капітальний ремонт, оновили всю техніку, а зараз хочемо заробити на машину. З дітьми не поспішаємо, нам по двадцять п’ять років, час ще є. Хочеться встигнути пожити, заробити побільше грошей, а потім спокійно народжувати дитину.

Батьки нас з цього приводу не дістають. Мої просто не люблять сунути ніс в чужі справи, а свекрусі є з ким возитися, у рідного брата чоловіка вже двоє дітей.

Брат чоловіка – людина своєрідна. Не можу сказати, що про нього чогось особливо поганого, але перша асоціація, яка приходить на думку при вигляді Іллі – тюлень. Нічого йому не треба, нічого не хоче. День пройшов – і слава Богу. Це ставлення до життя.

Ілля невибагливий, тому і не прагне якось крутитися і заробляти. Живуть у свекрухи в її двокімнатній квартирі, окремо Ілля, як я знаю, не жив ніколи. Дружину теж привів до мами. Вона у нього теж трудоголізмом не відрізняється. За три роки вже народила двох дітей.

Чоловік сам зі своєю сім’єю не дуже спілкується. Розповідає, що в дитинстві мама більше займалася братом, а він сам більше часу проводив з батьком. Тобто, батьки як би поділили дітей. Навіть відпочивали вони окремо. Чоловік з батьком ходили в походи, а Ілля з мамою воліли лежати на пляжі або на дачі, дивитися телевізор або читати, активний спосіб життя був не для них.

Тож не дивно, що близьких стосунків у сім’ї не склалося. Коли пoмeр батько, чоловік майже перестав з’являтися вдома. Квартиру він знімав ще зі старших курсів ВНЗ, коли влаштувався на підробіток. Тому спочатку свекруха з Іллею жили удвох, а потім з’явилася невістка і діти.

У зв’язку з цим і я з його сімейством бачилася від сили разів зо три-чотири. Мене такі умови влаштовували від і до. Свекруха не лізла в наше життя, мене не повчала, питанням про онуків не діставала – ідеальний варіант. Ми обмежувалися передачею привітів при рідкісних дзвінках чоловіка додому.

Тому її візит став для нас подією, що виходить за рамки буденного. У нас в гостях вона не була до цього жодного разу. Ми з чоловіком дуже здивувалися, коли вона сповістила, що наступного вечора прийде до нас на чай. Чоловік відразу якось напружився, а я навіть не уявляла, в який бік свекруха поведе розмову.

Вона довго ходила навкруги, але потім все-таки підібралася до мети візиту. Відзначила, що у нас дуже простора квартира, похвалила ремонт, запитала, чи не плануємо ми найближчим часом порадувати онуками. Почувши, що ні, навіть зраділа, а потім стало зрозуміло, чому.

– Ви б поступилися братові квартирою. Дітей у вас все одно немає, навіщо вам дві кімнати? А у брата діти і дружина, їм чотирьом вже важкувато в одній кімнаті тулитися. До того ж вони третього малюка чекають.

Сказати, що ми здивувалися, це нічого не сказати. Такого повороту сюжету навіть передбачити не виходило. А свекруха продовжила.

– А ви поки у мене можете пожити, там окрема кімната, ремонт хлопці поєднувати перед від’їздом. Не переживайте, чіпати я вас не буду, приживимось в кращому вигляді. До того ж це не назавжди, зараз вони на ноги встануть, куплять своє житло, тоді з’їдуть, а ви повернетеся, – застерігала вона нас.

Я навіть рота відкрити не встигла, відповів чоловік. Він пояснив, що взагалі-то особисто він до цієї квартирі взагалі ніякого відношення не має, він прийшов сюди на мою територію. А його брат мені взагалі ніхто, за великим рахунком. Формально-то родич, звичайно, але по суті якийсь чужий чоловік.

Свекруха бурхливо обурилася, почала доводити, що вони сім’я, рідні брати, і щоб чоловік не вигадував. Але чоловік тільки посміхнувся і сказав, що брат його вже який рік навіть через телефон не вітає з днем ​​народження. Хіба в родині так чинять? Але свекруха відповіла, що він чіпляється до дрібниць.

Я сказала, що мене така рокіровка не влаштовує. Чоловік правий, у мене немає бажання змінювати зручні умови проживання в особистій квартирі на кімнату в будинку свекрухи. Мені сімейство його брата – зовсім чужі люди, тому їх проблеми мене абсолютно не цікавлять.

До того ж за стільки часу Ілля міг би і сам замислитися над питанням окремого житла, але він навіть спроб не робив. На додаток до всього, у нас вдома свіжий ремонт, тому ніяких чужих дітей тут не буде.

Свекруха стиснула губи і заявила, що не можна так егоїстично дивитися на життя. Чоловіка ця фраза, мабуть, добила. Він уже на підвищених тонах пояснював мамі, що егоїстично – це народжувати дітей, коли немає можливості їх нормально утримувати.

Виявляється, що чоловік надавав щомісячну допомогу родині, тому що свекруха йому вічно бідкалася, що у них грошей не вистачає. Я була не в курсі.

Мама чоловіка спалахнула і сказала, що це його священний обов’язок – допомагати своїй родині, тому що там його мати, брат і племінники. І в разі чого, він прийде саме туди, до них.

Чоловік запевнив, що туди він не прийде ні за яких умов. Свекруха перед відходом заявила, що раз так, то їм доведеться продати квартиру, щоб роз’їхатися, але йому вона з продажу нічого не виділить, тому що він чинить не по-родинному.

Йдучи, свекруха так гепнула дверима, що у нас посуд в шафі задзвенів.

Наскільки я знаю, свекруха з приводу обміну житлом дзвонила йому ще кілька разів, розмови були короткими. Якщо раніше у мене були питання, чому чоловік так неохоче спілкується з ріднею, то тепер вони відпали повністю.

Мене взагалі простота цих людей захоплює. Прийти і вимагати, щоб їх пустили в чужу квартиру, а потім ще ображатися на відмову і ставити якісь умови.