Ось і приїхали в гості! “Не можу вас нікуди вкласти, давайте думайте, куди підете!

Ми з дружиною раптово почали лаятися. Начебто все добре – а по дрібниці гриземося і гриземося. Не піде. Сіли з нею поговорити, дійшло: засиділися.

Раніше у нас то по гостям поїздки, то подорожі на машині, якісь дачні проекти, до рідні з’їздити допомогти, злітати кудись …

– Давай-но з’їздимо куди-небудь

– А може, до сестри до моєї? Вона все кличе і кличе.

Сестра дружини справді постійно кличе в гості. Подзвонили – вона з радістю підтвердила:

– Приїжджайте, ми завжди вас чекаємо.

Ну а що, ми гості хороші, і з ремонтом можемо допомогти, і їдемо не з порожніми руками.

Таня живе в іншій області, красиво там влітку: гори, ліси, озера. Поїхали для початку на три дні, а там як карта ляже.

Ми накупили солодощів дітям, дорослим теж знайшли, що прихопити. Забили багажник, їдемо.

Приїжджаємо, а своячка якась дивна, ніби незадоволена. Два роки не бачилися, а вона, немов нас вчора ледве випровадила, а ми знову приперлися.

Заходимо, вона кличе за стіл. Скромний такий, навіть хліба немає, навіть сметану довелося випрошувати. Ну не прийнято у нас в родині зустрічати гостей тарілкою порожнього супу. Тим більше, сама кликала, сама чекала. Змінилося щось? Так попередила б, ми б вдома залишилися.

Але ми уточнювати не стали, може, у неї взагалі на роботі проблеми. Домовилися, що йдемо по місту гуляти, а ввечері організуємо шашличок, купимо все, що потрібно.

Та повеселішала, але ввечері ми виявили у неї ще одне сімейство, незнайоме. Подружка сестри з чоловіком і трьома дітьми.

Смачненьке з багажника змели з радістю, шашлику ми брали з запасом, але вистачило на всіх. Тільки ось ми-то думали, друзі додому спати підуть, а Таня їх вже укладає. Дружина запитує: а нас куди?

– Ну вас можу на кухні вкласти на підлозі.

– Та ні, вранці незручно буде! – поїхали ми в готель ночувати.

Виспалися та додому покотили. Сваритися не стали, але і гості не будемо більше. Не хочеться.