Батько був уже в похилому віці, але дочка заощадила, купила йому квиток наверх. А потім вимагала від сусідів пустити на нижню полицю
Бувають паршиві ситуації, які врізаються в пам’ять, немов були вчора. Одна з таких уже 15 років мені пригадується, сталося це в поїзді. Я поверталася з відпустки, квитки брала сильно заздалегідь. Входжу в купе, а полка моя вже зайнята. Причому відразу двоє сидять.
Жінка старша за мене, років 55 їй. І чоловік. Ну як, чоловік? Дідусь старенький сидить, білий вже, від віку висохлий.
– Привіт, – кажу, – а це моя полка! Ось квиток!
А жінка як закричить прямо з місця, всі підстрибнули:
– Ви що, очманіли тут зовсім? Ні сорому, ні виховання! Чому стара людина наверх повинна лізти, ви на нього подивіться! Нахабна яка! Молода ще так старим людям хамити.
Відмінно, ні добрий день, ні до побачення, нічого не пояснили, ні попросили, а я вже нахабна? І навіщо тоді квитки наверх брати?
У розмові надалі тітка проговорилася, завжди так робить. Навіть якщо квитки вниз є, адже вони дорожчі. Вона економить, виставляє когось з місця і їде собі. Але ж я не замислилася б, поступилася місцем дідусеві, якщо б не стала вона кричати. Але поступатися після такого наїзду не стала, пішла за провідником.
Ситуація вирішилася сама собою: крики настільки дістали хлопця з сусіднього купе, що він відвів дідуся на свою полицю.
Правда, сама баба теж їхала в нашому, на власному верхньому місці.
Бурчала всю дорогу, хотілося її окропом облити. В кінці-кінців цей же хлопець і видав їй нецензурщину, що він думає про неї, і що з нею зробить.
Тільки так і замовкла. А я для себе висновок зробила: нахабні простих добрих слів не чують. Сумно це.