Дружина знайшла привід для розлучення: вимагає машину для тата, на дачу щоб їздив, а я відмовився

Ви знаєте, не так було б дивно, якби ми з дружиною нещодавно зійшлися. Але ми вже кілька десятків років разом, здавалося, живемо прекрасно, нехай і не без шорсткостей.

Я завжди цінував її вміння порозумітися з моїми батьками, і сам до її сім’ї ставився з повагою. Загалом, не сварилися ми з батьками ніколи, допомагали в міру сил, і у відповідь відчували тільки тепло, без підступу.

Фінансові питання в родині я вирішую один, дружина пішла з роботи вже років сім тому. Від її символічної педагогічної зарплати все одно толку не було, вирішили, що вигідніше їй не працювати.

Так і вийшло, вона взяла під контроль господарство, чудово організувала меню і взагалі побут. При цьому висипається, спокійна – мені подобається. І якщо не кидатися в крайнощі, моєї зарплати на все вистачає.

Я навіть відкладаю трохи. Не в заначку, не собі, це наші спільні сімейні заощадження, ми ж разом? Ось і гроші вважаю нашими. Ми обговорюємо, куди що йде. Весь попередній рік збиралися на море, але так і не поїхали.

І тут дружина мені говорить:

– Знаєш, останнім часом тато здав, але ж він постійно на дачу їздить. Без його допомоги у нас ні салатів, ні варення, ні огірків солоних не буде. Давай машину йому купимо? Ну скільки можна тягатися з банками і розсадою на електричках?

– Яку ще машину, – очманів я, – десять хвилин йому потрібно до електрички дійти. І до дачного будиночка стільки ж. І їхати теж недалеко, навіщо йому машина? Нехай хоч так рухається трохи.

Дружина закипіла, мовляв, порухається з розсадою і з сапками. Дотягнути на собі по жарі рюкзак продуктів, добрив …

Але коли це батько все на собі тягав? Я йому справно привожу все, прямо під двері. Загалом, я категорично заперечував, але дружина на ювілеї тата заявила, що ми йому машину особисту подаруємо.

Тесть мабуть моє обличчя зауважив, з’їхав з теми делікатно.

А я вдома вже спробував поговорити з дружиною. Що на неї найшло, що вона сама такі рішення приймає. Я тут теж голос маю, чи ні? Мою особисту машину теж давно пора міняти на щось новіше, старі ж таких витрат вимагають! Може, нашу замінимо?

Дружина раптом і заявила:

– Якщо батька за кермо не посадимо, розлучуся з тобою. Він давно заслужив машину.

Я зітхнув, сказав, її право. Дістав папку з документами, зібрав особисті речі дружини, склав у валізу. Квартира-то моя дошлюбна. Дружина психанула, пішла з валізою. Сиджу ось і думаю тепер, як треба було поступати.