Я пустила маленького безпритульного хлопчика погрітися до себе в перукарню, але навіть не уявляла, що він зробить…

Цей випадок стався восени. Я працювала в досить пристойній перукарні і кожен день неподалік від моєї робити сідав хлопчик, на вигляд йому було років десь так 11-12. Він сидів на сходах і просив грошей. Деякі клієнтки, які приходили до нас на послуги могли йому щось накинути, деякі з презирством обходили його, але не суть.

Одно разу, як зараз пам’ятаю, 8 вересня день був дуже холодним, похмурим і дощовим. Але цей хлопчина далі сидів на сходах і просив грошей, звісно всі його оминали і просто бігли з парасольками по своїх справах.

Я на це все дивилася зі сльозами на очах, а тут ще й як на зло в моєї колеги сидів в кріслі хлопчина-мажор. Жував жуйку, постійно крутився і бавився своїм дорожезним телефоном. А на вулиці стояв крутий джип з водієм, який його привіз на модну стрижку. Ось так я дивилася то в одну сторону на того “мажора”, то в іншу на цього бідненького хлопчика.

Я не витримала вибігла на вулицю і покликала його всередину. Звісна адміністрація була зла, але все-таки він зайшов до нас, ми його нагодували і напоїли чаєм.

Знаєте, дуже багато людей зневажають таких людей як він, деякі вважають їх шахраями, але Іванко (так звали хлопчика) виявився дуже добрим та відкритим.

Він розповів, що живе з бабусею, тата він свого так і не застав, а мами вже немає. Була ще старша сестра, але як тільки їй стукнуло 18, то вийшла заміж і переїхала в іншу країну. З такими розповідями Ваня і просидів в підсобці нашої перукарні до самого закриття (а працюємо ми аж до 21:00). Потім попрощався і пішов додому.

На наступний день він стояв біля наших дверей з якимось пакетом і ніби хотів зайти, але боявся. Я йому відкрила двері і він зайшов. Він витягнув з пакета дві булочки (одну для мене, а іншу для адміністраторки, яка все-таки дозволила йому залишитися минулого дня), сік та пачку чіпсів. Він привітався і простягнув це все нам і сказав:

– Це все, чим я можу вам віддячити…

Як я тоді змогла стримати сльози, навіть не знаю… Як виявилося чіпси він вже пів року ховав, бо хотів їх з’їсти під час перегляду футбольного матчу на стадіоні, де якраз таких хлопчиків, як він приводять їхні тати та дідусі. Тільки грошей на квиток він не міг назбирати, от і вирішив в людей попросити допомоги…

Знаєте, а правду кажуть: “Той, хто має менше – завжди віддає більше”