Притча про дітей і турботу

Одного разу вчителька початкових класів попросила учнів написати твір про те, що б вони хотіли, щоб Бог зробив для них. Увечері, коли вона перевіряла роботи, вона натрапила на один твір, який її дуже засмутив. В цей момент увійшов її чоловік і побачив, що вона плаче.

“Що трапилося?” – запитав він.

“Читай” – відповіла вона, простягнувши твір одного хлопчика.

“Господи, сьогодні прошу Тебе про дещо особливе: перетвори мене в телевізор. Я хочу зайняти його місце. Хочу жити як живе телевізор в нашому домі. Хочу мати особливе місце і збирати сім’ю навколо себе. Щоб мене слухали, не перебиваючи і не задаючи питання, коли я говорю. Хочу бути центром уваги. Хочу, щоб мною займалися, як займаються телевізором, коли він перестає працювати. Хочу бути в компанії батька, коли він повертається додому, навіть втомлений. Щоб моя мама, замість того, щоб ігнорувати мене, йшла до мене, коли залишається одна і сумує. Хочу, щоб хоч іноді, мої батьки залишали все осторонь і проводили небагато часу зі мною. Боже, я не прошу багато… Я тільки хочу жити як живе будь-який телевізор. ”

“Жах! Бідний хлопчик!” – вигукнув чоловік вчительки. – “Що ж це за батьки такі?!”

І тоді, вона зі сльозами на очах відповіла: “Це твір нашого сина…”