Втомилася від сусідки та її доньки. Хочуть, щоб я їм щодня чай з їжею подавала. Висказалася їй і тепер мені якось не по собі

Мене звуть Аліна, вік – двадцять вісім років. Я працюю медичною сестрою у відділенні хірургії. Близько року тому я оформила іпотеку, тепер мешкаю на власній квартиріі. Перший іпотечний внесок мені допомогли зробити батьки, за це я їм дуже вдячна. Крім цього, батько нерідко за своєю ініціативою переводить мені гроші на карту, щоб я могла більше собі дозволити.

Коли я вселилася в особисту квартиру, то швидко змогла порозумітися з сусідами. Особливо я потоваришувала з Валентиною. Квартира Валі знаходиться навпроти моєї. Нова сусідка працювала на заводі і сама виховувала доньку.

Якось у вихідний день я вийшла на сходову клітку, маючи намір викинути пакет зі сміттям. Там я зустріла Валю. Вона запросила мене до себе на чаювання. Я запропонувала, щоб вони з дочкою прийшли до мене у квартиру. У мене на той момент у холодильнику лежали смачні тістечка.

Якщо чесно, я не дуже люблю ходити в гості, вдома почуваюся набагато краще. Валентина одразу погодилася, вона сказала, що забере доньку і прийде.

За кілька хвилин вони вже сиділи у мене за столом і пили чай. Дочка Валі, якій лише п’ять років, з’їла всі тістечка, нам не дісталося жодної штучки. Мені не шкода солодощів для гостей, але таку поведінку вважаю неприйнятною.

Я вважаю, що дітей потрібно виховувати, щоб вони були культурними та знали елементарні правила етикету. Саме так мене виховувала моя мати. Я вважаю, що накидатися на частування в гостях – поганий тон, особливо якщо самі прийшли з порожніми руками.

Однак із цього моменту все тільки почалося. Далі більше. Тепер сусідка постійно вистежувала, коли я повернуся додому і одразу після мого приходу з роботи напрошувалася на чай. Моє виховання не дозволяло відмовити сусідці. З собою вона завжди приводила доньку, яка поводилася неналежним чином.

Зрештою я настільки втомилася від них і від цих візитів, що згодна була віддати всі тістечка разом з чаєм, аби вони не турбували мене. Звісно, ​​сказати таке людям я не змогла.

Вчора була ситуація, яка змусила мене висловити усі сусідці, бо терпінню прийшов кінець. Дочка Валі, як тільки вони переступили поріг, запитала в мене:

– Тьотя Аліна, а що ви сьогодні подасте до чаю?

Такого нахабства я терпіти не стала. Я відвела Валентину набік і сказала, що пити чай у мене зараз немає бажання. Також, я запропонувала, щоб вона сама купила дочці солодощі.

Валя пішла, але перед відходом сказала мені кілька “міцних слів”. Тепер мені якось не по собі, хоч нічого поганого не зробила.