Телефонний дзвінок з Харківської області. «Христос Воскрес!» – впізнаю голос двоюрідного брата
Телефонний дзвінок з Харківської області. «Христос Воскрес!» – впізнаю голос двоюрідного брата. Він у тepобороні. Разом з старшим сином риють окопи. Це реальні бійці, а не так, як у нашому містечку, куди навіть paкети, дякувати Богу не долетіли, ходять різні особи усі у екіпіровці, автомати наперед.
Я розумію, що братові та племінникові було б набагато легше, якби їхні дружини внуки, діти були у більш-менше безпеці. Які питання, чекаємо.. І тут Вовка видає таке, що я, як колишня poсійськомовна людина, ледь не випав в «осадок».
Виявляється, він побоюються, що тут, на Західній Україні до них будуть ставитися негативно, бо вони розмовляють poсійською, а тут вимагають українську.
«Звісно, братішка, за тиждень вони у мене так будуть балакати українською, що й ти позаздриш. Навіть вивчать слово «паляниця», – тут я так розсміявся, що навіть перехожі звернули увагу.
Вовка не зрозумів мого «приколу» і довелося вже перейти на серйозний тон.
«Знаєш, братішка, українці нікого не кидають і нікого не кривдять. І в цьому твоя родина переконається. Щасти, а ми Вас чекаємо.
Знаєш, Вовка, за своє життя я побував у багатьох країнах, але ніколи не був на Харківщині. І так хочеться побачити цей чудовий (чув з розповідей) край. І я буду у вас розмовляти українською і, переконаний, ніхто навіть гадки не буде мати, що свого часу, коли я повернувся в Україну, мені дали дуже лагідний позивний «Мocкалик».