– Мама сказала, що 14 лютого – не справжнє свято, тому подарунки дарувати не треба, – заявив мені колишній наречений

Я заміж не рвусь, бо не вважаю, що справжнє щастя жінки у побуті, борщах та дітях. Ні, звичайно, я в майбутньому хочу сім’ю, але не готова заради цього хапатися за перший ліпший варіант. Мама вважає, що я так перебиратиму до другого пришестя, а врешті залишуся старою дівою.

– Уже всі подруги внучать няньчать, одна я осторонь. Подруги викладають фото дітей, а мені що викладати? Як ти на відпочинок з’їздила?

– Зате я з тебе грошей не тягну та ще й тобі допомогти можу. А твої подруги цим можуть похвалитися?

– Та хіба ж у грошах щастя… – зітхає мама.

Але мене всі її аргументи лише смішать. Знаю я, як живе більшість доньок її численних подруг та приятельок. Всі в кредитах, боргах та на межі розлучення. Зате одружена, зате дітки.

Від стосунків я не тікаю, але й у червоний кут чоловіків не ставлю. Хочеться нормального шлюбу, а не бігти заміж, аби мама пораділа. У мене були тривалі стосунки, але з тієї чи іншої причини до РАЦСу ми не дійшли. Останні мої стосунки закінчились буквально сьогодні.

Ми зустрічалися з Олексієм близько року. Спочатку був традиційний цукерково-букетний період, а через чотири місяці він познайомив мене зі своєю мамою – Іриною Святославівною. Молодява діяльна особа, яка справляла неоднозначне враження. Начебто мила, начебто щебече, але погляд рентгенівський, таке відчуття, що прямо в душу дивиться.

Дуже впали у вічі її стосунки із сином. В мене складалося враження, що йому років п’ять. “Льоша, помий руки”, “Льоша, не клади багато цукру”, “Льоша, не горбись” і все в такому дусі.  У мене подруга також поводиться, коли приходить у гості зі своєю п’ятирічною дитиною, ось один в один.

Після цього знайомства Ірина Станіславівна стала проявлятися у наших відносинах явніше. Вона почала дзвонити синові під час наших зустрічей, питаючи, чи надів він штани, купив він ті квіти, що вона радила, чим я годувала його на вечерю і чи випив він пігулки.

Мене вся ця ситуація вже починала напружувати. Начебто з одного боку ми маємо дорослого шафоподібного мужика, а з іншого – маминого синочка, який їй звітує про кожен крок.

Але поки що на наших із ним стосунках це не відбивалося, я якось тримала себе в руках. До того ж без маминих дзвінків Льоша поводився абсолютно нормально, і не знай я про них, то навіть і не припустила б, що там так все весело.

Як я тепер розумію, подарунки, які мені дарував мій хлопець, теж проходили через Ірину Станіславівну. Ну, можу сказати, що смак у неї є, тут не посперечаєшся. Але якось дивно, мені так здається. Це прокотило б у школі, коли треба зробити подарунок однокласниці, але не на порозі четвертого десятка.

День святого Валентина для мене не свято у загальному його розумінні, але привід обмінятися миленькими подарунками та провести час разом. Чому б і ні? Ось я й вирішила приготувати вечерю та покликати до себе Льошу, щоб приємно провести час. Домовилися, що він приїде після роботи.

Я намагалася створити якусь особливу атмосферу, шаманила на кухні, заздалегідь купила подарунок. Нічого надприродного, але цілком нормальний – туалетну воду. Себе в порядок привела, щоб виглядати якось особливо, до призначеної години було все готове.

Льоша прийшов без квітів і взагалі з порожніми руками. Мене це трохи збентежило, але виду я намагалася не подати, не для подарунків я його кликала, зрештою. Після вечері я все-таки вручила йому подарунок, чого розмінюватися на дрібниці.

Мій наречений здивовано покрутив подарунок у руках, подякував і видав те, що перекреслило наші стосунки.

– А мама мені сказала, що День усіх закоханих – це несправжнє свято, тож дарувати на нього подарунок на треба.

– Мати сказала? А ти не подумав?

– Але ж мама сказала…

Отут мене накрило. Я буквально виштовхала хлопця з квартири, що затримався, давши тільки взутися і всунула йому його верхній одяг. Мама сказала! Мама йому сказала!

Шаленіла я близько години, скидаючи спроби Льоші до мене додзвонитися. Потім мені набрав якийсь незнайомий номер, і я взяла слухавку.

– Це що за викрутаси? – долинув до мене суворий голос Ірини Станіславівни. – Що за сварка на порожньому місці? Через подарунок? Він тобі мало подарунків дарує?

Я  збила дзвінок. Ще не вистачало, щоб вона мене звітувала, як і сина. І її, і його номер я заблокувала, щоб зайвий раз себе не нервувати.

Мені було по барабану, якби він просто прийшов із порожніми руками. Не подумав, не вважає за потрібне, хоча йдучи в гості міг би хоча б до чаю щось купити, але це дрібниці. Але згадка про те, що йому мама сказала, а він узяв під козирок і навіть не спробував увімкнути свою голову – вже десь за межею мого розуміння.

Вийдеш за такого заміж, потім будеш все життя або під його маму підлаштовуватися, або через рік розлучишся. Для чого мені таке щастя потрібне. Розповіла своїй мамі, навіть вона мене підтримала, а це, знаєте, показник.