Кажуть, що гірше ніж непрохані гості не буває? Ми довели протилежне, вирішили нашу подружку втішити і з днем народження привітати

У Аліски лихо сталося: чоловік пішов. Колись вибрав її ще школяркою, доглядав за нею, біля воріт пас. У РАЦС потягнув, щойно 18 виповнилося. Вона і не уявляє, що інший чоловік може бути. І ось, 35 нашій Алісці, а чоловік знайшов собі нову. Зібрав речі і пішов.

Насолоджується життям, викладає фотки то з Європи, то з островів. А Аліска дітей тягне, вона безтурботного життя з ним не бачила, лише обіцянки. А на ділі дитину їй одразу зробив, потім другу.

Гроші колишньому дуже потрібні, це на 25-річних малолітків ведуться, у 42 тільки на подарунки клюють. А Аліска з дітьми варить манну кашу та бігає з однієї роботи на іншу.

Ми її не залишаємо, допомагаємо. Хтось фруктів привезе, хтось поділиться курочкою сільською. Але вона з жахом: син у випускному класі, доньці три роки. Але тримається заради них, звісно.

Як день народження підійшов, ми почали ненароком цікавитися, що їй подарувати? У нас це не соромно, уточнити. Але вона раптом вирішила:

– Дівчатка, ми не святкуємо. Грошей немає, борги одні, куди не сунься. Настрою теж немає. Вибачте, але я вам навіть піцу не замовлю: сумління загризе, що не для дітей вона.

Раз така справа, виловили ми Антошу біля школи, сина Аліси. Попросили допомогти. І він повідомив, коли мама вирушила молодшу вигулювати.

Приїхали кожна з парою салатів, Іра ще з хамоном, Аліна з чак-чаком. Антон уже вдома прибирання навів, духовку розігрів, ми туди одразу дві курки засунули: одну на поїсти, другу Алісі з дітьми на ранок. Торт купили, шампанське привезли, мій чоловік доставив пару мішків картоплі.

Ну і по дрібниці, кульок навішали, свічки запалили. Двох годин цілком вистачило. Антон так і чергував на балконі, чекав, коли мати прийде. Ми оперативно запалили на торті свічки, заспівали їй пісеньку про “З днем ​​народження”.

Це бачити треба було, як у подруги сльози лилися, як вона обіймала всіх нас.

– Ви, дівчатка, не тільки мені свято влаштували, ви ще й дітям подарували цей чудовий день, дякую, рідні…

Антоша, як мудрий брат, забрав сестру і подався в гості до бабусі, дав нам поспілкуватися. А ми і заспівали, і попліткували, насміхалися від душі. І Аліса, видно, струснулась, відволіклася від переживань. Очі спалахнули в неї, щось там вирішила для себе. Вона в нас взагалі дама бойова, що її настільки на колишньому заклинило, ми навіть зрозуміти не могли. Але впевнені, що це ненадовго.

Ну а поки ми обіймалися на прощання, жартували: не такі вже й погані непрохані гості-татари, якщо зі своїм чак-чаком у гості приходять!