Вперше за 20 років ми з чоловіком зробили ремонт в своїй квартирі, а наша донька образилася, вважає, що їй гроші були потрібніші

На нас із чоловіком прихильність долі щедрим дощем не проливалася. Жили ми тяжко, але якось справлялися. Ніхто нам на блюдечку нічого не приносив.

Після весілля ми в’їхали в квартиру, яка дісталася нам від батьків.

Ось з моменту в’їзду до цієї квартири у двохтисячному році там і не було нормального ремонту. Періодично з чоловіком щось робили, але це було латанням дірок на бігу. То одне треба, то інше, дочка народилася, її треба піднімати. Загалом справ завжди було багато.

Торік донька вийшла заміж та з’їхала з чоловіком на орендовану квартиру. Збиратимуть на своє житло. А ми з чоловіком нарешті сіли, видихнули, озирнулися і вирішили, що так жити більше неможливо. Хочеться вже пожити за нормальних умов. Тим більше, що така можливість є.

Взяли ми кредит на серйозну суму і зробили повний ремонт квартири та оновили меблі. Робили капітально все, що можна. Не самі, звісно, ​​бригаду наймали. І нарешті наша квартира виглядає так, як нам мріялося – все новеньке, чистеньке, як нам хочеться, а не як довелося.

Звісно, ​​тепер треба віддавати кредит, але це не лякає. Деякі накопичення у нас є, ми з чоловіком обоє працюємо, чоловік ще й пенсію вже отримує, до того ж двом нам не багато потрібно, якось ужмемося і проживемо.

В принципі все було б добре, якби не реакція нашої дочки на це. Вона, коли дізналася про ремонт, відреагувала спокійно. Ми давно мали намір його робити. Але коли з’ясувалося, що ми брали такий серйозний кредит, дочка, як з ланцюга, зірвалася.

– Нормально ви придумали! Я з чоловіком по зйомних квартирах гойдаюсь, а ви собі такий ремонт відгрохали за такі гроші! Краще б віддали ці гроші нам, ми вже іпотеку взяти могли і платити її! – Її обуренню не було меж.

– Ми собі багато в чому відмовляли все життя. Тебе ми виростили, вивчили, одружили. Чи можна нам трохи пожити для себе? – обурився чоловік.

Дочка заявила, що не чекала від нас такого егоїстичного вчинку. Нагадала, що свекри у неї готові взяти участь у купівлі квартири, а ми замість допомоги молодим витрачаємо гроші на себе.

– Мабуть, онуків ви побачити не хочете, вам ремонт важливіший, – отруйно промовила дочка.

– А який зв’язок між онуками та нашим ремонтом?

– Так поки у нас свого житла не буде, я народжувати не збираюся, – випалила дочка.

Півроку вона з нами спілкується крізь зуби і тільки якщо дуже припече. Ми теж не прагнемо налагоджувати контакт, нам прикро, що дочка так егоїстично відреагувала. Їй би порадіти за нас, а не влаштовувати скандали.